Методичні рекомендації  щодо організації та проведення обласного конкурсу
«Класний керівник року» у 2013 році

Класне керівництво – основна форма організації виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах. У «Положенні про класного керівника навчального закладу системи середньої освіти» (затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 6 вересня 2000 року № 434), зазначено:

«Класний керівник – це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, окремими учнями, їх батьками, організацію і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту».

Класний керівник здійснює свою діяльність відповідно до основних завдань, які визначені «Основними орієнтирами виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», затвердженими наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 31.10.2011 № 1243 та спрямовані на:

• виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй;
• виховання свідомого ставлення до власного здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої цінності, формування засад здорового способу життя, збереження й зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів;
• проведення роботи з обов'язковим урахуванням вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів, їх нахилів, інтересів, задатків готовності до певних видів діяльності, а також сформованості учнівського колективу.

Успішне вирішення завдань виховання гармонійної особистості в позаурочний час пов’язане з цілеспрямованою діяльністю педагогічних та учнівських колективів з оновлення змісту, форм і методів цього процесу, дотримуючись таких умов:

• організаційно-управлінської, сутність якої полягає у завчасному плануванні програми дій всіх учасників навчально-виховного процесу; включення учнів до самоврядування учнівськими творчими об’єднаннями;
• змістовно-цільової, яка передбачає організацію роботи різноманітних суспільно-гуманітарних об’єднань за інтересами, факультативів, гуртків, інших форм і видів діяльності учнів у позаурочний час;
• науково-методичної, яка спрямовується на вдосконалення науково-теоретичної й методичної підготовки класних керівників до здійснення процесу виховання гармонійної особистості, формування вмінь і навичок застосовувати знання в практичній діяльності;
• навчально-матеріальної, яка вимагає спільної діяльності педагогічних і учнівських колективів щодо створення та використання навчально-матеріальної бази загальноосвітнього навчального закладу для організації діяльності учнів у позаурочний час.

Організовуючи позакласну роботу, класні керівники спираються на практику виховання особистості учня, розуміючи, що цей процес - складний і багатогранний, який вимагає оновлення змісту, форм і методів виховної роботи. Ефективність виховання залежить від мети, завдань, які стоять перед суспільством у конкретний історичний період і на майбутнє; системи виховання, в основу якої покладено особливості суспільно-політичного й соціально-економічного життя; наявності відповідної матеріальної бази в загальноосвітньому навчальному закладі; врахування вікових особливостей учнів, їхніх інтересів й нахилів; науково - теоретичного і методичниго рівня, педагогічної компетентності класних керівників; зв'язку виховного процесу загальноосвітнього навчального закладу з реальною щоденною життєвою практикою учня.

Будь-який виховний вплив чи виховна технологія має педагогічну доцільність лише у тому випадку, якщо вона спричинила зміни у життєвому світі та духовному досвіді вихованця.

Наявність певної системи цінностей у вихованця є необхідною умовою його особистісного розвитку. Учень дивиться на світ, своє оточення, оцінює факти й події через призму власних ціннісних уявлень, смислових структур, стереотипів. Тому ціннісні утворення визначають спрямованість, мотивацію, мету його самовиховання.

Відбір педагогічного інструментарію та методики виховання має спрямовуватися на створення виховних ситуацій, що забезпечують ситуацію успіху вихованців, обов’язкову умову їх саморозвитку, самовиховання.

Отже, найбільш ефективною є така діяльність, яка передбачає чітку постановку мети, розробку й апробацію творчих програм, забезпечення внутрішніх інновацій, сутність яких полягає в урахуванні об’єктивної сторони організації життя учнівського колективу та суб’єктивної сторони емоційних переживань, розвитку моральних рис особистості.

Класний керівник у своїй виховній діяльності має враховувати особливості дії усіх методів та чинників виховання і застосовувати таке їх поєднання, щоб у кожній конкретній ситуації забезпечити найкращий результат.

Принципова новизна організації виховного процесу полягає у створенні умов для творчої самореалізації особистості, засвоєння нею моральних правил життя в суспільстві та у відході від примусу, диктату й насилля над вихованцем, а реалізація змісту виховання здійснюється без психічних перевантажень.

Творчий класний керівник у своїй щоденній практичній діяльності виходить за межі вирішення вузьких педагогічних проблем: він прагне до співробітництва, співпраці з учнями - членами учнівських об’єднань, пам’ятаючи, що єдиною школою, у якій якнайповніше формуються моральні риси та якості, є реальне життя, з усіма його труднощами й протиріччями, радістю пізнання вільної творчості та природної доброти.

Обласний конкурс «Класний керівник року» проводиться з метою сприяння зростанню престижності звання класного керівника, його ролі і статусу як компетентного педагога з притаманними йому людськими чеснотами. Конкурсне журі буде звертати увагу на вміння класних керівників впроваджувати в практику своєї роботи інноваційні технології, орієнтуючись на нормативну базу, зокрема на «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів», затверджені наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243.

Класний керівник подає на конкурс опис досвіду роботи з учнями, в якому висвітлено:

• наявність власної виховної системи або системи виховання;
• пріоритетні напрями виховання, рівень їх актуальності,
• впровадження інтерактивних методів, інноваційних технологій, наявність соціально-важливих творчих справ, цільових програм тощо;
• організація роботи з батьками, громадськістю;
• співпраця з органами учнівського самоврядування, організація діяльності учнівського колективу;
• авторські методичні розробки, публікації;
• результативність досвіду (до двох друкованих сторінок);
• презентаційний матеріал ( ілюстрації, фотоматеріали) також мають бути дозованими та ілюструвати конкретні описані заходи.

Форми діяльності необхідно подавати у додатках у вигляді сценаріїв годин спілкування, класних зборів, годин класного керівника, просвітницьких тренінгів, ярмарок творчості дітей і батьків, конкурсів, спартакіад, народних ігор, родинних свят, проектів, шкіл етикету, фестивалів (не більше 5 розробок різних видів).

Звертаємо увагу: подані на конкурс матеріали обов'язково супроводжуються посиланнями на авторів, творчі здобутки яких використано класним керівником.

Електронний варіант повинен мати: опис досвіду, систему виховної роботи, структурно-логічну модель виховної діяльності (при наявності), авторські виховні проекти, програми та розроблені виховні заходи. Обов’язково вказувати на який вік розраховані виховні заходи, яка мета була поставлена класним керівником та учнями.

Таким чином, професійна компетентність класного керівника передбачає знання базових педагогічних понять: виховання, цілі виховання, зміст, методи, форми, засоби виховання; знання виховних систем і теорій; оволодіння базовими виховними уміннями: проектувальними (вміння розробити концепцію виховання, план роботи з класом, план позакласного заходу, програми роботи з батьками, програму розвитку особистості); організаційними (вміння організувати індивідуальну, групову, диференційовану, колективну виховну діяльність учнів); комунікативними (вміння здійснювати педагогічне спілкування, розв’язувати конфлікти, вести дискусію, переконувати); діагностичні (вміння діагностувати динаміку розвитку окремої особистості учня і класного колективу в цілому); дослідницькі (вміння ідентифікувати проблеми виховання, відбирати і застосовувати методи педагогічного дослідження, вивчати й узагальнювати сучасний педагогічний досвід).

На заключний (очний) етап Конкурсу переможці готують захист власної творчої лабораторії класного керівника (до 10 хвилин ) за напрямами:

1. Актуальність. Досвід сприяє вирішенню завдань, поставлених суспільством перед сучасною українською школою. Новизна - важливість його для педагогічної практики, перспективність.
2. Теоретична основа застосування конкретних методик, інноваційних технологій, творчих знахідок, відповідність досягненням педагогіки, психології та методики.
3. Доказовість, результативність і ефективність. Досвід сприяє підвищенню якості знань, умінь і навичок, рівня вихованості, досягненню кращих результатів у розвитку особистості.
4. Стабільність. Неодноразове отримання високих результатів. Моніторинг їх перевірки.
5. Цілісність. Досвід розглядається як частина навчально-виховного процесу. Він вписується в налагоджену систему роботи.

Педагогічне свято. Портрет класного керівника очима дітей, батьків, колег.(до 5 хв.).

Додатки:

За «Основними орієнтирами виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243») метою основних орієнтирів виховання є створення цілісної моделі виховної системи на основі громадянських та загальнолюдських цінностей як орієнтовної для проектування моделей виховних систем у загальноосвітніх навчальних закладах України.

Для досягнення означеної мети передбачено реалізацію таких завдань:

• організація виховного процесу в класному колективі та у роботі з батьками на засадах проектної педагогіки;
• створення програми виховання для окремого класу з урахуванням індивідуально-педагогічних можливостей класних керівників, батьків, а також - результатів вивчення рівнів фізичного, соціального, психічного та духовного розвитку учнів;
• змістовне наповнення програми виховання з урахуванням вікових особливостей учнів;
• задоволення базових потреб особистості вихованця (фізіологічних потреб, потреби в безпеці, любові та прихильності, визнанні та оцінці, в самоактуалізації) в умовах окремого загальноосвітнього навчального закладу;
• реалізація у процесі роботи особистісно орієнтованого, діяльнісного, системного, творчого та компетентнісного підходів до організації виховного процесу в шкільному та класному колективах.

Кінцевим результатом реалізації будь-якого виховного проекту мають бути життєві компетенції учнів, тобто сформована можливість діяти у конкретній життєвій ситуації відповідно до власних цінностей, ставлень та переконань. Такий підхід дає можливість оцінити ефективність проведеної виховної роботи на кожному віковому етапі розвитку вихованця. Оцінка здійснюється шляхом порівняння очікуваних результатів виховної роботи з її реальними результатами. При цьому стає можливою оцінка ефективності виховання як окремої особистості, так і класу та школи в цілому.

Пріоритет унікальності кожної особистості вихованця вимагає відповідального ставлення до технологізації виховного процесу, високого професіоналізму і відповідальності педагога.

У молодшому шкільному віці у дитини формується здатність пізнавати себе як члена сім’ї, родини, дитячого об’єднання; як учня, жителя міста чи села; виховується любов до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи; до рідного слова та державної мови, побуту, традицій, культурних особливостей як рідного, так й інших етносів українського народу, тому варто звернути увагу на зміст виховної діяльності початкової школи, виокремлюючи виховні досягнення, такі як:

• сформованість основ духовно-морального та фізичного розвитку особистості:
• усвідомлення цінності власного життя і збереження здоров'я (фізичного, психічного, соціального, духовного, культурного) свого і кожної людини;
• адаптація до змін навколишнього середовища, пізнання прекрасного у собі, основ самооцінювання, самоконтролю, саморегуляції, самоповаги, почуття гідності, безпеки власної життєдіяльності;
• знання та навички ведення здорового способу життя (дотримання правил гігієни, рухового режиму), що є основним змістом діяльності класного керівника початкової школи.

Класним керівникам 5-9 класів слід звернути увагу на основні пріоритетні напрями і вимоги до відповідної власної системи виховання. У підлітковому віці виховується духовно-осмислений, рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод. Як показує практика, у сучасній соціально - педагогічній ситуації продуктивною є концепція, що реалізує особистісно орієнтований підхід у вихованні, який орієнтується на дитину, повагу до унікальності та гідності індивіда, розвиток і саморозвиток його природніх задатків та здібностей, створення в навчальному закладі обстановки соціальної захищеності й творчої співдружності, виховними досягненнями яких є, зокрема:

• усвідомлення основних засад Я-образу, Я-концепції особистості;
• формування основ самопізнання, самооцінки;
• формування позитивного самоставлення до дотримання норм етикету;
• конструктивний підхід до вирішення різних життєвих ситуацій;
• конструктивне вирішення життєвих проблем;
• готовність працювати над собою і своїми моральними якостями.

Звертаємо увагу, що для учнів старшої школи пріоритетними рисами є відповідальність і дієвість. Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, але й прагнуть жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її національного демократичного відродження; працювати на її благо, захищати її; поважати Конституцію України і дотримуватися Законів; володіти рідною та державною мовою; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість і виховними досягненнями для цієї вікової категорії є:

• сформованість основних засад "Я-концепції" особистості;
• усвідомлення власної індивідуальності, неповторності;
• виховання самоповаги;
• формування емоційної культури;
• навичок самотворення, життєтворення.

Базові принципи виховання

Принцип національної спрямованості. Передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідного краю, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; поваги, толерантного ставлення до культури всіх народностей, які проживають в Україні.

Принцип цілісності. Виховання організовується як системний педагогічний процес; спрямовується на гармонійний та всебічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу. Передбачає наступність в реалізації напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях: охоплює всі сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється різними соціальними інститутами, а також у навчальній та позанавчальній діяльності.

Акмеологічний принцип. Вихователь будує виховний процес так, щоб вихованець засвоїв найвищі морально-духовні цінності; створює умови для оптимальної самореалізації підростаючої особистості, розвитку її індивідуальних можливостей і здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах — міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення нових, соціально значущих задумів; формування умінь долати труднощі, прогнозувати наслідки своїх учинків; здатності свідомо приймати рішення.

Принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Учасники виховного процесу є рівноправними партнерами у процесі спілкування, ставляться уважно до поглядів один одного, визнають право на відмінність, узгоджують свої позиції. Вихователь уникає жорстких приписів, не ставиться до вихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; зважає на його психічний стан, життєвий досвід, систему звичок і цінностей; виявляє емпатію, вдається до конструктивних та продуктивних виховних дій; схильний до творчості та педагогічної рефлексії.

Принцип особистісної орієнтації.Означає, що загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно і неповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; не обмежує її в правах почуватися індивідуальністю; виробляє оптимістичну стратегію розвитку кожного вихованця; спрямовує зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості, довільної поведінки, базових якостей особистості.

Принцип технологізації. Виховний процес передбачає науково обгрунтовані дії педагога та відповідно організовані ним дії вихованців, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості та ведуть до кінцевої мети виховання. Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності, певною мірою гарантує позитивний кінцевий результат.

Вказані принципи складають певну систему. Кожний принцип як важлива складова системи, взаємопов'язаний з іншими, їх гармонійне поєднання є запорукою ефективного виховного процесу.

Найбільш вживані у педагогічній практиці терміни і поняття
(за джерелами психолого-педагогічної літератури)

Сучасний зміст виховання дітей та учнівської молоді в Україні – це науково обґрунтована система загальнокультурних і громадянських цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характе­ризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, праці, природи, мистецтва, самої себе.

Виховний простір — це сукупність зовнішніх об’єктів, педагогічна реальність, в якій відбувається процес залучення вихованця до системи загальновизнаних цінностей.

Виховна система — це цілісний організм, який виникає у процесі інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб'єкти виховання, їх діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, матеріальна база), що сприяє духовному розвитку і саморозвитку особистості, створенню своєрідного, за визначенням К.Ушинського, "духу школи".

Система – це взаємозв’язок і взаємозалежність основних понять педагогічного процесу та їх реалізація в єдності.

Виховання – цілеспрямоване створення соціальних умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку особистості, оволодіння сучасною культурою.

Виховання – процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм і правил поведінки особистості.

Виховна взаємодія – процес спрямованого впливу суб’єктів один на одного (педагога на вихованця, дорослого на дитину,однолітка на однолітка); їхній взаємозв’язок, взаємозумовленість, взаємний обмін.

Вихованість – результат виховання, який виявляється у соціально прийнятій поведінці особи, вмінні діяти справедливо, компетентно, на рівні вікових особливостей.

Виховний процес – створення базису формування особистісної культури, системи ціннісних ставлень до світу та самого себе; забезпечення співробітництва вихователя й вихованця, спрямованого на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.

Виховна ситуація – реальні обставини, які викликають у вихованця необхідність діяти певним чином (суспільно схвально або суспільно деструктивно).

Виховні правила – науково-обгрунтовані орієнтири для доцільної побудови дій педагога. Знижують ступінь вірогідності виховного процесу, підвищують його керованість, а отже , загальну результативність.

Вчинок – одиничний акт людської поведінки, діяльності. У структурі вчинку виділяють суб’єктивний мотив, суспільно-значущий результат, зовнішні умови переходу мотиву в результат.

Дія асоціальна – дія суб’єкта, яка не відповідає прийнятим у суспільстві моральним нормам і вимогам.

Духовність – система усвідомлення й осмислених найвищих нематеріальних цінностей; пов’язаність людини у своїх найвищих прагненнях з моральністю суспільства і з Богом. Несумісна з жорстокістю, егоїзмом, орієнтацію на непомірні матеріальні вигоди.

Духовні цінності – витвори людського духу, зафіксовані у здобутках культури, науки, моралі, мистецтва.

Життєва компетентність – здатність молодої людини ефективно розв’язувати проблеми, що виникають в реальних життєвих ситуаціях.

Методика виховної роботи - прикладна галузь теорії виховання, яка вивчає напрями і принципи, форми і методи організації виховної роботи.

Моральність – об’єктивна мораль, особливий вид практичної діяльності, який мотивується моральними ідеалами , переконаннями, принципами.

Морально-духовний розвиток – процес оволодіння особистістю гуманістичними моральними цінностями, які становлять стрижень її духовної культури.

Мета педагогічної діяльності – свідоме бачення кінцевого результату діяльності, що планується як позитивний перетворювальний вплив на особистість.

Методи виховання – сукупність способів і прийомів виховної роботи для розвитку потребнісно-мотиваційної сфери у свідомості учнів, для вироблення звичок поведінки, її корегування та удосконалення.

Особистісченть – сукупність соціально-значущих психічних властивостей, відносин і дій індивіда, що склалися в процесі онтогенезу і визначають його поведінку як поведінку свідомого суб’єкта діяльності та спілкування.

Поведінка – сукупність учинків людини чи групи людей; поведінка завжди соціально обумовлена і має свідомий цілеспрямований характер.

Самоактуалізація – процес набуття особистістю внутрішніх сил (якостей, смисло-ціннісних орієнтацій, здібностей), які виступають спонуками до усвідомленої діяльності та поведінки дитини.

Самовиховання – свідома систематична діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних моральних якостей.

Самооцінка – цінність, якою суб’єкт наділяє себе загалом і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки.

Самоконтроль – виховання впевненості в собі.

Самоприйняття – безумовне позитивне ставлення суб’єкта до власних особистісних надбань незалежно від їх оцінки оточуючими людьми. Самореалізація – процес предметного втілення особистістю базових інтелектуально- особистісних утворень, набутих на етапі самоактуалізації. Соціалізація – процес соціального розвитку особистості, формування її соціальних якостей; результат виховання дітей та учнівської молоді, який здійснюється в ході їхньої діяльності та спілкування з іншими людьми.

Свобода – назалежність суб’єкта; свідоме визначення суб’єктом власних цілей поза впливом зовнішнього авторитету.

Соціальний статус – становище вихованця у системі міжособистісних взаємин, з якими пов’язані його права, обов’язки і привілеї.

Ціль – суб’єктивний образ майбутнього результату.

Ціннісні орієнтації – ідеологічні, політичні, моральні, естетичні засади оцінювання суб’єктом дійсності та орієнтації в ній, що формується при засвоєнні соціального досвіду і виявляється у цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах особистості.