26 жовтня 2009 року у Міністерстві освіти і науки України відбулася нарада "Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні" з участю Міністра освіти і науки України Івана Вакарчука.

На нараді обговорювалося питання узгодження дій в рамках українсько-канадського проекту "Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні". Ключовим питанням наради стала підготовка та перепідготовка кадрів для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу. Міністр звернув особливу увагу  на значущість впровадження українсько-канадського проекту "Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні" та підтримав пропозиції канадської делегації щодо спільних дій в рамках проекту.

З української сторони на зустрічі були присутні директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Олег Єресько, начальник відділу освіти осіб з особливими потребами Віра Шинкаренко та директор Інституту спеціальної педагогіки АПН України В'ячеслав Засенко.

 Також в обговоренні питань щодо інклюзивної освіти в України брали участь координатори україно-канадського проекту "Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні" Юлія Найда, виконавчий директор Всеукраїнського фонду "Крок за кроком" та заступник декана гуманітарного факультету НаУКМА Дмитро Мазін.

Канадську делегацію представляли директор Українського центру засобів і розвитку при Університеті Ґрента МакЮена Роман Петришин та керівник проектів співробітництва у Східній Європі Юрій Конкін.

Прес-служба МОН 

Діти з особливими потребами навчатимуться у звичайних школах

В рамках українсько-канадського проекту з впровадження інклюзивної освіти, в 22 навчальних закладах 10 регіонів України діти з особливими потребами навчатимуться разом зі здоровими ровесниками.

МОН спільно з Всеукраїнським фондом "Крок за кроком" провело розширену нараду на тему "Запровадження в Україні інклюзивної освіти".

Інклюзивна школа - це заклад освіти, відкритий для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних чи інших особливостей. Діти з особливими потребами мають право навчатися разом із здоровими ровесниками. А нині більшість учнів з особливими потребами навчаються у спеціальних школах (школах-інтернатах) або за індивідуальною формою навчання.

Заступник міністра освіти Павло Полянський у своїй доповіді зауважив, що для запровадження інклюзивної освіти, треба змінити філософію українців, щоб до осіб з особливими потребами ставилися як до повноправних членів суспільства, які мають рівні права та можливості на навчання, роботу, громадську діяльність.

"Українці не завжди толерантно ставляться до дітей з вадами психофізичного розвитку і дуже часто не сприймають принципів інклюзивної освіти, виступають проти того, аби їхні діти навчалися разом з дітьми з особливими потребами, - пояснює Віра Шинкаренко, начальник відділу дошкільної, початкової та спеціальної освіти МОН. - А це неправильно. Діти з особливими потребами такі ж як і їхні діти, а біда може спіткати будь-кого. Принципи інклюзивної освіти успішно впроваджують в багатьох розвинутих країнах світу. До цього прагнемо і ми".

На нараді були присутні й директори загальноосвітніх інклюзивних шкіл Білої Церкви, Львова та Сімферополя. Ділилися досвідом та розповідали про необхідність облаштувати навчальні заклади так, щоб школярам з особливими потребами було зручно пересуватися.

"Щоб система інклюзивної освіти почала діяти, треба створити належні умови в загальноосвітніх школах (встановити підйомники, пандуси), - каже Віра Шинкаренко. - Поки що шкіл, в яких разом навчаються діти з особливими потребами та здорові небагато. Як приклад, дві такі школи успішно працюють у Білій Церкві".

Цікаво, що інклюзивна освіта не передбачена жодним українським законом. І це, на думку учасників наради, одна з найбільших перешкод впровадженню інклюзивної освіти у нашій державі.

Інклюзивна освіта для дітей з особливостями психофізичного розвитку

У Міністерстві освіти і науки України днями відбулася презентація українсько-канадського проекту "Інклюзивна освіта для дітей з особливостями психофізичного розвитку в Україні", що здійснюватиметься в рамках міждержавної програми технічного співробітництва Канада - Україна за фінансової підтримки Канадської Агенції з міжнародного розвитку (CIDA). Проект сприятиме впровадженню інклюзивної освіти в Україні, поліпшенню ставлення суспільства до проблем інвалідів, а також зміцненню громадянського суспільства завдяки транспорентній співпраці між закладами освіти, урядовими та громадськими організаціями, діяльність яких спрямована на захист інтересів дітей з особливостями психофізичного розвитку.

У заході взяли участь представники Канадського центру з вивчення неповносправності, Коледжу Ґрента Мак'юена (Канада), Академії педагогічних наук України, Інституту спеціальної педагогіки, Національної Асамблеї інвалідів України, Наукового товариства інвалідів "Інститут соціальної політики" та МОН.

Розпочинаючи зустріч, заступник міністра освіти і науки Павло Полянський зазначив, що забезпечення рівного доступу до якісної освіти всім громадянам - це стратегічний курс України, а одним із п'яти пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України в царині освіти є освіта осіб із особливими освітніми потребами. Заступник міністра поінформував щодо робити в державі для підвищення рівня освітніх послуг таких осіб, зокрема із особливостями психофізичного розвитку, а також для поліпшення вкрай незадовільного стану методичного та наукового забезпечення цього напряму освіти. Питанню освіти осіб із особливими освітніми потребами значну увагу приділяє Президент України Віктор Ющенко, народні депутати України, міністр освіти і науки Іван Вакарчук та чисельні громадські організації. На виконання доручення прем'єр-міністра Юлії Тимошенко у МОН ведеться робота зі створення окремого департаменту в структурі міністерства, який би опікувався винятково проблемами осіб з особливими освітніми потребами.

Павло Полянський переконаний, що треба моделювати ситуацію на перспективу, передбачаючи, що має бути і які людські, фінансові та організаційні ресурси потрібно використати, щоб поліпшити ситуацію. Тому для міністерства важлива думка науковців АПН, Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова та представників численних громадських організацій, які турбуються про таких людей та намагаються забезпечити їм необхідні умови для повноцінного перебування в соціумі. Заступник міністра висловив сподівання, що співпраця з громадськими організаціями, науковцями надалі буде ще тіснішою, а також активно розвиватиметься міжнародна співпраця з цього питання. Зокрема, він назвав вдалими всі попередні українсько-канадські проекти, що реалізовувалися з фундацією CIDA, і висловив впевненість, що новий українсько-канадський проект, який дуже на часі, буде результативним.

Цей проект було підготовлено з активною участю представників Академії педагогічних наук України й українських освітніх та громадських організацій, відповідно до пріоритетних напрямів розвитку освітнього та громадського середовища в Україні разом із канадськими колегами. Розробники проекту передбачили створення та впровадження програми ступеня бакалавра для підготовки вчителів інклюзивної освіти на базі трьох університетів: Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Львівського національного університету імені Івана Франка та Кримського державного інженерно-педагогічного університету, а також програми в галузі інклюзивної освіти для післядипломної підготовки вчителів загальноосвітніх шкіл. На базі школи N 95 міста Львова та школи-ліцею N 3 міста Сімферополя планується створити експериментальні інклюзивні школи. Представників інших регіонів України запросять до участі в проекті як спостерігачів для поширення результатів проекту.

Особливість проекту в тому, що провідна роль у ньому відводиться українським фахівцям. В освітньому компоненті буде задіяна група українських спеціалістів, які представлятимуть державні, громадські та освітні організації. Канадські партнери нададуть у розпорядження українських фахівців документальну базу, що слугуватиме довідковими джерелами для розробки саме українських законодавчих актів, освітніх програм і методик.

Крім основного спонсорування CIDA, спільній характер проекту передбачає безвалютний внесок українських організацій-учасників.

Проект також потребує підтримки з боку центральних і місцевих державних органів освіти щодо забезпечення фінансування пілотних шкіл, умов упровадження програм і підготовки та вдосконалення проекту Закону України про інклюзивну освіту тощо.

Презентуючи проект, віце-президент Канадського центру з вивчення неповносправнотсті Дарсі Макферсон наголосив: "Якби українська сторона не була такою наполегливою і не висловлювалася щодо просування цього проекту, ми напевно цього не зробили б. Мотивація є у вашому міністерстві та Україні загалом. Для того, щоб вживати позитивних кроків і сприяти інклюзивній освіті, в цьому проекті потрібно буде багато вчитися. Вчитися не лише нашим українським партнерам, а також і нашим канадським друзям. Ви нас переконали, що в Україні не лише неурядові організації прагнуть досягти цієї мети, а й Уряд також". Пан Макферсон повідомив, що створено комітет, який здійснюватиме загальний моніторинг за впровадженням проекту та його результатами. Наша мета як керівного комітету тому, щоб більшість представників у цьому комітеті була із української сторони, - зазначив він. - Канадські партнери готові надати будь-яку підтримку, щоб ми могли досягти своєї мети у політиці, освіті та в галузі громадянського суспільства, що були визначені для нашого проекту. Нам буде дуже приємно працювати з МОН на довготривалій основі".

Як зазначила виконавчий директор Канадського центру з вивчення неповносправності Ольга Красюкова-Еннс, питання неповносправності - це проблема нашого суспільства. Неповносправність не є трагедією і не є патологією. Це частинка нашого життя. Неповносправність не зосереджується на конкретній дитині чи неповносправній особі - це проблема нашого суспільства. Проект пропонує зміцнити громадянське суспільство, а також удосконалити розробку політики в процесі планування, координації, звітності і надання соціальних послуг у контексті інклюзивної освіти і дітей із неповносправністю, а також членів їхніх сімей. Через таку співпрацю і розбудову багатьох процесів в Україні можна поліпшити інфраструктуру нашого суспільства, сам процес співпраці, а також політику і стан у громадянському суспільстві, вплинути на підготовку фахівців і, отже, значно поліпшити якість життя та послуг для дітей з неповносправністю. Проект охоплює три основних компоненти: компонент політики тобто законодавчий рівень, компонент освіти і компонент громадянського суспільства. Ольга Красюкова-Еннс висловила сподівання, що всі компоненти будуть співпрацювати разом, і всі програми будуть також разом розроблятися. "Структура цього проекту відображає партнерство: Коледж Гранта Мак'юена відповідає за компонент освіти, Канадський центр з вивчення неповносправності - за компонент громадянського суспільства, а разом обидві організації - за компонент розробки політики. Отже, керівний принцип проекту - партнерство. Йдеться також про партнерство між усіма гілками влади, освітянами, громадянським суспільством", - сказала пані Красюкова-Еннс.

Проект отримав схвальну оцінку від представників Академії педагогічних наук України, Інституту спеціальної педагогіки, Національної Асамблеї інвалідів України, Наукового товариства інвалідів "Інститут соціальної політики".

Наша держава е стороною практично всіх багатосторонніх конвенцій ООН у галузі прав людини.

І, як і кожна країна світу, що взяла на себе зобов'язання виконувати міжнародні конвенції, у тому числі про права людини, повинна керуватись принципами та нормами цих угод у своєму внутрішньому законодавстві. Більше того — створити умови для здійснення й захисту прав кожної людини. Важливим кроком на цьому шляху стало закріплення в Конституції України високих стандартів прав людини, сформульованих у Загальній декларації прав людини.

Пріоритети прав людини є домінуючими у процесі реалізації євроінтеграційних устремлінь нашої держави. Разом із тим законодавче забезпечення прав людини, реалізація на практиці нормативних приписів є ще далекими від бажа­ного. Зокрема це стосується і сфери освіти.

Головними критеріями дотримання міжнародних норм і вимог національного законодавства до реалізації права громадян на отримання освіти мають бути якість і доступність освіти для кожного.

Законодавство' України про загальну середню освіту базується на Конституції України та складається із Закону Укр^¹ ни «Про освіту», Закону України «Про загальну середню освіту», інших нормативно-правових актів і міжнародних дого­ворів України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на доступність якісної освіти. Це в повній мірі повинно стосуватись і дітей з особливими потребами, до яких належать діти з проблемами фізичного та розумового розвитку, із психоневрологічними захворюваннями, захворюваннями серцево-судинної системи, з малими та затухаючими форма­ми туберкульозу, а також діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.  

Вибір форми навчання

Для забезпечення права на якісну освіту цих дітей міжнародна практика пропонує дітям з особливими потребами ши­рокий вибір доступних форм здобуття освіти: індивідуальну, дистанційну, екстернатну, «школи консультаційних класів», «школи другого шансу», «вечірні школи», а також «включені» («інклюзивні») форми навчання. Останні дають змогу дітям з особливими потребами навчатися спільно зі своїми здоровими ровесниками, що ефективно впливає на рівень їхньої соціалізації.

В Україні спеціальна освіта має складну, розгалужену й диференційовану систему навчально-виховних (корекційних) закладів, реабілітаційних і медико-педагогічних центрів, навчально-виховних комплексів, спеціальних (корекційних) класів при середніх закладах освіти тощо. Розвиток системи спеціальної освіти спрямований на подальшу диференціацію та вдосконалення діючої мережі корекційних закладів, відкриття нових типів закладів, у яких надаватиметься комплекс­на допомога й підтримка дітям з особливими потребами, а також з інтеграцією цих дітей у загальноосвітню школу.

Закони України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту» дають батькам дітей з особливими потребами можли­вість вибору різних форм навчання (у спеціальній школі, школі-інтернаті. навчально-реабілітаційному центрі, у корек­ційних класах при загальноосвітній школі, дитсадку-школі, надомного навчання, у формі екстернату тощо).

Питання освіти дітей з особливими потребами регулюється також законодавством про інвалідів, зокрема Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», нормативними до­кументами в цій сфері та міжнародними договорами з питань прав інвалідів.

Норми освіти дітей-інвалідів містить і Закон України «Про охорону дитинства». Проте в нашій державі відсутнє спеці­альне законодавство з питань освіти дітей з особливими потребами.

Право на рівний доступ до освіти дітей з особливими потребами

Конвенція ООН про права дитини, прийнята 20 листопада 1989 року, ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (витяг зі cm. 23).

1.  Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому чи фізичному відношенні дитина має вести повноцінне й достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі та полегшують її актив­ну участь у житті суспільства.

2.  Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують на­дання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, та відповідальним за турботу про неї допомогу, про яку подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків чи інших осіб, які забезпечують турботу про дитину.

3.  На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога згідно з пунктом 2 цієї статті надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків чи інших осіб, які забезпечують турботу про ди­тину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров'я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного по можливості втягнення дитини в соціальне життя й досягнення розвитку її особи, включаючи культурний і духовний розвиток дитини.

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийняті резолюцією 48/96 Генеральної Асамблеї від 20 грудня 1993 року.

Правило 6. Освіта. Держави повинні визнавати принцип рівних можливостей у галузі початкової, середньої та вищої освіти для дітей, молоді й дорослих, які мають інвалідність, в інтегрованих структурах. їм мають забезпечувати, щоби освіта інвалідів була невід'ємною частиною системи загальної освіти.

1. Відповідальність за освіту інвалідів у інтегрованих структурах треба покласти на органи загальної освіти. Треба забез­печити, щоби питання, пов'язані з освітою інвалідів, були складовою частиною національного планування в галузі освіти, розробки навчальних програм та організації навчального процесу.

6. Для забезпечення інвалідів можливостями в галузі освіти у звичайній школі держави повинні: а) мати чітко сформу­льовану політику, що розуміється та приймається на рівні шкіл і в більш широких межах громади; б) забезпечити гнучкість навчальних програм, можливість вносити в них доповнення та зміни; в) надавати високоякісні навчальні матеріали, забезпечити на постійній основі підготовку викладачів і надання їм підтримки.

'*. У випадках, коли система загальношкільної освіти все ще не задовольняє адекватним чином потреби всіх інвалідів, можна передбачити спеціальне навчання. Воно повинно бути спрямоване на підготовку учнів до навчання в системі загальношкільної освіти. Якість такого навчання повинна відповідати тим же стандартам і цілям, що й навчання в системі загальної освіти, і повинно бути тісно з ним пов'язане. Для учнів-інвалідів треба як мінімум виділяти ту ж частку ресурсів на освіту, що і для учнів, які не є інвалідами. Держави повинні прагнути до поступової інтеграції спе­ціальних навчальних закладів у систему загальної освіти. Як відомо, зараз спеціальне навчання, можливо, є в ряді ви­падків найбільш прийнятною формою навчання деяких учнів-інвалідів.

9. Через особливі комунікативні потреби глухих і сліпоглухонімих, можливо, доцільніше організовувати їхнє навчання у спеціальних школах або спеціальних класах для таких осіб чи у спеціальних групах у звичайних школах. Зокрема, на початковому етапі особливу увагу необхідно приділяти навчанню, яке відповідає культурним особливостям, що призведе до ефективного оволодіння навичками спілкування й досягнення глухими чи сліпоглухонімими максималь­ної самостійності.

Проаналізувавши міжнародні документи (Саламанкська декларація про принципи, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами, Декларація про права інвалідів, Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів тощо), можна зробити висновки, що право на освіту є одним з основних прав людини; право на освіту осіб з особливими потребами має гарантуватись без дискримінації чи будь-яких обмежень; держава повинна ви­знавати принцип рівних можливостей у сфері початкової, середньої й вищої освіти для дітей, молоді та дорослих, які ма­ють інвалідність, в інтегрованих структурах; система спеціальної освіти повинна розвиватись у напрямі формування інк­люзивної моделі освіти.

Правове регулювання реалізації права на освіту в Україні

Очевидно, що закони України у сфері освіти відповідають міжнародним документам у сфері прав людини, бо вони га­рантують право на безоплатну освіту. Проте, уважаю, що питання освіти дітей з особливими потребами регулюється не тільки законодавством про освіту, а й законодавством про права інвалідів і законодавством про права дітей. На користь цього свідчать наведені витяги зі згаданих законів. Розглядаючи їх у комплексі, можна дійти висновку, що вони окрес­люють завдання держави в наданні рівного доступу до освіти дітям-інвалідам. Разом з тим цілком очевидно, що щ закони не узгоджені між собою в питаннях освіти дітей з особливими потребами ні термінологічно, ні системно. У законах про освіту йдеться про альтернативний вибір освітніх послуг, у законах про інвалідів практично реалізація права на освіту цієї категорії громадян зводиться до спеціальних закладів, Закон «Про охорону дитинства» в одній статті гарантує доступ до освіти дітям-інвалідам у загальноосвітніх навчальних закладах, а в іншій (ст. 27) закладами для дітей-інвалідів з вадами розумового чи фізичного розвитку називаються тільки спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати).

Відсутня єдина термінологія, освіта корекційна, інтегрована розглядається як виняток із правила. Правове регулю­вання інклюзивної освіти взагалі відсутнє, у той час як міжнародні договори про питання прав інвалідів і документи про питання освіти інвалідів (Саламанкська декларація) визначають включену (інклюзивну освіту) як пріоритетний напрям реформування спеціальної освіти.

Разом із тим, якщо розглядати весь масив національного законодавства в ракурсі освіти дітей з особливими потреба­ми, беручи до уваги такі нормативні акти, як укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, розпоряд­ження уряду, накази Міністерства освіти і науки України тощо, можна дійти незаперечного висновку, що наша держава впевнено рухається в напрямку рівного доступу осіб з особливими потребами до реалізації права на освіту.

ДОКУМЕНТИ, ЯКІ РЕГЛАМЕНТУЮТЬ РОБОТУ СИСТЕМИ ОСВІТИ УКРАЇНИ З ІНВАЛІДАМИ

■ Конвенція ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 р.

■ Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ.

і Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. №2109-111.

і Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-Ш.

■  Наказ Міністерства праці України, Міністерства фінансів України та Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 30 квітня 2002 р. № 226/293/169.

і Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 p. № 1727-IV.

■   Наказ Фонду соціального захисту інвалідів «Про затвердження Положення про порядок надання Фондом соціального захисту інвалідів одноразової матеріальної допомоги інвалідам» від 22 травня 2006 р. № 24.

  Указ Президента України «Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів» № 1845-2005 від 27 грудня 2005 p.;

■  Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» № 1013\2005 від 4 липня 2005 р.;

■   Розпорядження Кабінету Міністрів України «План додаткових заходів щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізични­ми можливостями» № 444-р від 3 листопада 2005 p.;

■   Наказ Міністерства освіти і науки України «Про забезпечення прав дітей-інвалідів та дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку» № 1041 від 27.11.2007 p.;

 ■ Наказ Міністерства освіти і науки України «Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України»

№ 864 від 28.12.06.

Завдання:

•   удосконалення нормативно-правового, фінансово-економічного, науково-методичного забезпечення, орієнтованого на реалі­зацію інклюзивної освіти;

•   запровадження інноваційних освітніх технологій на основні інклюзивного підхо­ду та моделей спеціальних освітніх послуг для дітей з особливими освітніми потреба­ми, в тому числі з інвалідністю, зокрема їх інклюзивного навчання;

•   формування освітньо-розвивального се­редовища для дітей з особливими освітніми потребами шляхом забезпечення психолого-педагогічного, медико-соціального супроводу;

•   розвиток мережі загальноосвітніх на­вчальних закладів, які впроваджують прин­ципи інклюзивної освіти;

•   вирішення низки соціальних проблем щодо ставлення, інтегрування в суспільство дітей з особливими освітніми потребами;

•   удосконалення системи підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, які працюють в умовах інклюзивного на­вчання;

•   надання підтримки та залучення бать­ків дітей з особливими освітніми потребами до участі у навчально-реабілітаційному про­цесі з метою підвищення його ефективно­сті.

Принципи державної політики щодо впро­вадження інклюзивної освіти:

1. Реалізація прав людини (цінність кож­ної особистості, рівність прав та можливо­стей, надання підтримки незалежно від пси­хофізичного, соціального статусу, релігійних переконань, етнічної належності, місця про­живання).

2. Гарантія і стабільність державної до­помоги та підтримки дітей з інвалідністю та їхніх сімей, створення нових та підтримка вже активних соціальних послуг.

3. Науковість (розробка теоретико-методологічних основ інклюзивного навчання, програмно-методичного інструментарію, ана­ліз і моніторинг результатів упровадження інклюзивної моделі освіти, оцінка ефектив­ності технологій, які використовують для досягнення позитивного результату, прове­дення незалежної експертизи).

4. Системний підхід до процесу органі­зації та реалізації технологій інклюзивної освіти (практика соціальної роботи із сім'єю в умовах загальноосвітніх навчальних закла­дів та система освіти в цілому).

5. Соціальна відповідальність сім'ї (за ви­ховання духовно та фізично розвиненої осо­бистості; самостійність і автономність сім'ї у прийнятті рішень щодо розвитку дитини з особливими освітніми потребами, визна­чення її життєвого шляху).

6. Міжвідомча інтеграція та соціальне партнерство (координація дій різних ві­домств, соціальних інститутів, служб для оптимізації процесу освітньої інтеграції осіб з особливими потребами).

ШЛЯХИ ВПРОВАДЖЕННЯ

Вирішальною умовою реалізації концеп­ції є комплексне розв'язання питань, пов'я­заних із кадровим, навчально-методичним, нормативно-правовим і організаційним за­безпеченням інклюзивної освіти.

I. Удосконалення чинної законодавчої та створення нової нормативно-правової бази розвитку інклюзивної освіти спрямоване на вирішення таких основних питань:

•   аналіз чинного законодавства в галузі освіти та внесення необхідних змін і допов­нень для приведення його у відповідність до міжнародних стандартів;

•   розробка « Приблизного положення про інклюзивне навчання»;

•   внесення змін до «Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Се­вастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації».

II. Інституційні зміни передбачають:

•   розвиток мережі інклюзивних шкіл;

•   використання системи спеціальних загальноосвітніх закладів як інформацій­но-методичного ресурсу для впровадження інклюзивного навчання;

•   створення у складі органів управління освітою окремого структурного підрозділу з питань освіти осіб з особливими освітніми потребами та визначення спеціаліста для ко­ординування запровадження інклюзивного навчання;

•   введення у «Класифікатор професій» нової освітньої кваліфікації — асистент учи­теля.

III. Упровадження інклюзивної освіти зумовлює необхідність подальшої модерні­зації вищої педагогічної освіти і системи під­вищення кваліфікації педагогічних кадрів, що передбачає:

•   забезпечення спеціальної підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів для ро­боти з дітьми з особливими потребами в умо­вах інклюзивного навчання;

•   забезпечення спеціальної підготовки консультантів обласних та районних (місь­ких) психолого-медико-педагогічних кон­сультацій із питань навчання та розвитку дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання;

•   запровадження системної організацій­но-методичної, консультативно-роз'ясню­вальної роботи серед керівників навчальних закладів, громадськості, батьків для забезпечення права дітей з особливими потребами на освіту.

IV. Навчально-методична підтримка освітнього процесу в умовах інклюзивного навчання передбачає:

1. Розробку методичних рекомендацій:

•   щодо особливостей організації навчан­ня, комплексної реабілітації, створення передумов для соціалізації дітей дошкіль­ного та шкільного віку в умовах інклюзії;

•   щодо використання інноваційних тех­нологій педагогічними працівниками у про­цесі інклюзивного навчання;

•   щодо психолого-педагогічного супро­воду сімей, у яких виховують дітей з особ­ливими освітніми потребами, психологічна робота з батьками здорових дітей у контексті сприяння інклюзивному навчанню.

2. Розробку критеріїв оцінювання на­вчальних досягнень учнів з особливими освітніми потребами, які навчаються у за­гальноосвітніх школах в умовах інклюзив­ного навчання.

3. Забезпечення корекційно-розвивальної складової в умовах інклюзивного навчання, яка спрямована на вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психо­фізичного розвитку учнів і потребує впро­вадження особистісно зорієнтованих програм навчання та реабілітації за індивідуальним та диференційованим підходом.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Упровадження Концепції сприятиме ре­алізації права дитини з особливими освітні­ми потребами на якісну, доступну с світу:

• створення належних умов функціону­вання і розвитку моделі інклюзивної освіти в Україні, забезпечення достатнього обсягу

фінансування для впровадження моделі ін­клюзивної освіти в Україні;

•   забезпечення якості та доступності осві­ти для кожної дитини, зокрема з особливими освітніми потребами, незалежно від місця проживання;

•   організація освітнього процесу з ураху­ванням сучасних досягнень науки та зміни освітньої парадигми;

•   архітектурна доступність загальноос­вітніх навчальних закладів різних типів, незалежно від форм власності;

•   забезпечення навчальних закладів, які здійснюють інклюзивну освіту, транспорт­ними засобами, належними науково-мето­дичними, навчально-методичними матеріа­лами, необхідними засобами індивідуальної та колективної корекції, іншими засобами розвитку, навчання і виховання;

•   підготовка кваліфікованих педагогіч­них кадрів, забезпечення ними повною мірою системи інклюзивної освіти, підвищення їх­ньої професійної майстерності.

За наявності даних, що підтверджують стійке порушення функ­цій організму, зумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяль­ності, лікарсько-консультативні комісії (далі — ЛКК) лікувально-профілактичних закладів встановлюють інвалідність і ступінь втрати здоров'я неповнолітніх.

Залежно від ступеня розладу функцій організму та обмеження життєдіяльності особі, визнаній інвалідом, визначається група інвалідності.

Особам у віці до 18 років встановлюється категорія «дитина-інвалід» і розроблюється індивідуальна програма реабілітації, що передбачає відновлювальні заходи і терміни їх реалізації.

ЛКК лікувально-профілактичних закладів зобов'язані забезпе­чити своєчасні періодичні огляди дітей-інвалідів стосовно інвалід­ності і ступеня втрати здоров'я.

Пільги для дітей-інвалідів            

Відповідно до чинного законодавства України держава сприяє створенню для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, забезпечує рівні з іншими громадянами можливості для повноцінного життя з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм від­повідної матеріальної допомоги.  Таким дітям здійснюється безоплатне протезування у відповід­них державних і комунальних закладах охорони здоров'я, надаєть­ся безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і психоло­гічна допомога, а також можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, у тому числі в домашніх умовах

Діти-інваліди, які позбавлені батьківського піклування і про­живають у державних або комунальних дитячих закладах, після досягнення повноліття забезпечуються житлом у порядку, перед­баченому статтею 33 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Для дітей цієї категорії, які не можуть навчатися в загаль­них навчальних закладах, створюються спеціальні загально­освітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати), будинки-інтернати для дітей-інвалідів, дошкільні та інші заклади, в яких вони утримуються за раху­нок держави. Спеціалізовані заклади мають бути максимально наближені до місця проживання батьків таких дітей або осіб, що їх замінюють.

Діти-інваліди, які мають порушення опорно-рухового апарату, за наявності відповідного висновку медико-соціальної експерти­зи, що підтверджує їх право на забезпечення автомобілем (у разі необхідності з ручним керуванням), і яким виповнилося п'ять років, забезпечуються автотранспортними засобами на пільгових умовах. Право на керування ним за наявності відповідного доку­мента набуває один з повнолітніх членів сім'ї (або найближчих родичів) інваліда.

Крім того, одному з батьків дитини-інваліда чи особі, яка його замінює, на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форми власності, за його згодою встановлюється скорочений робочий день, надаються додаткова оплачувана відпустка термі­ном до п'яти днів, відпустки без збереження заробітної плати та інші передбачені законодавством пільги.

Якщо над дитиною-інвалідом з числа дітей-сиріт та дітей, поз­бавлених батьківського піклування, яка перебуває в навчальному закладі, закладі охорони здоров'я чи в закладі соціального захис­ту населення, не встановлено опіку чи піклування або не при­значено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад в особі його керівника.

         Інваліди з дитинства і діти-інваліди  користуються  правом   на державну соціальну допомогу, яка призначається та випла­чується згідно з чинним законодавством України. Для її призна­чення подаються такі документи:

-  заява про призначення усіх видів соціальної допомоги за формою, що затверджується наказом Мінпраці;

-  паспорт або в разі його відсутності інший документ, що засвідчує особу, яка подає заяву;

-  довідка про присвоєння ідентифікаційного номера Єдиного державного реєстру фізичних осіб;

-  оригінал та копія свідоцтва про народження дитини-інваліда;

-  довідка про місце проживання інваліда з дитинства або дитини-інваліда чи копія паспорта інваліда з дитинства або дити­ни-інваліда з відомостями про постійне місце проживання;

- довідка про місце проживання батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника, який подав заяву, чи копія паспорта з відомостями про постійне місце проживання.

Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідчення про постійне або тимчасове проживання.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства, непрацюючим інвалідам з дитинства III групи призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

Державна соціальна допомога на дітей-інвалідів призначається на термін, зазначений у медичному висновку, який видається, в порядку, визначеному Міністерством охорони здоров'я України, але не більше ніж до місяця (включно), коли дитині-інваліду виповнюється 18 років. У цьому разі допомога призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, незалежно від того, чиї дані зазначено у третій графі (прізвище, ім'я, по батькові матері, батька, опікуна, піклувальника) медичного висновку про визнання дитини інвалідом, виданого ЛКК лікувально-профілактичного закладу. Діти-інваліди віком від 16 до 18 років можуть отримувати державну соціальну допомогу на себе, якщо набули неповної або повної цивільної дієздатності, а також коли їм встановлено групу інвалідності. Неповна або повна цивільна дієздатність надається особам згідно з чинним законодавством України.

Зміна групи інвалідності           

  Група інвалідності змінюється у разі покращення або погіршення стану здоров'я особи.

Коли через зміну групи інвалідності розмір державної соціаль­ної допомоги інваліду з дитинства збільшується, то вона випла­чується, починаючи з дня такої зміни. Якщо зменшується — то з місяця, наступного за тим, в якому встановлено нову групу інвалідності.

Якщо дитину-інваліда, на яку виплачувалася державна соціаль­на допомога, по досягненні 18 років визнано інвалідом з дитин­ства, то допомога продовжує виплачуватися в новому розмірі за заявою цієї особи (недієздатної — за заявою опікуна). У разі збільшення розміру допомоги — з дня зміни групи інвалідності, а при зменшенні — з місяця, наступного за тим, коли дитині-інваліду встановлено групу інвалідності.

Виплата державної соціальної допомоги зупиняється, якщо інвалід з дитинства пропустив термін чергового огляду стану здоров'я органами медико-соціальної експертизи або коли дитина-інвалід — термін чергового огляду лікарсько-консультативними комісіями дитячих лікувально-профілактичних закладів.  Якщо особу знову визнано інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, державна соціальна допомога поновлюється з дня зупинення, але виплата не може бути більшою ніж за один місяць. При цьому в разі, коли інваліду з дитинства встановлено інвалідну групу (вищу або нижчу), державна соціальна допомога за  місяць, на який було зупинено її виплату, виплачується в розмірі, встановленому за попередньою групою.                                                     

Якщо термін чергового огляду пропущено з поважної причини, що підтверджується органом медико-соціальної експертизи,  ЛКК дитячого лікувально-профілактичного закладу, то виплата    державної соціальної допомоги поновлюється з дня її зупинення, але не більше ніж за три роки, за умови, що протягом     цього періоду особу визнано інвалідом або дитиною-інвалідом. За місяць до закінчення терміну виплати державної соціаль­ної допомоги орган праці та соціального захисту населення зобов'язаний у письмовій формі попередити інваліда з дитинс­тва, а також батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника дитини-інваліда про причину припинення її виплати.

Одержувачам державної соціальної допомоги органи праці та соціального захисту населення, які її призначили, видають посвід­чення встановленого зразка.

Діти-інваліди, які позбавлені батьківського піклування і про­живають у державних або комунальних дитячих закладах, після досягнення повноліття забезпечуються житлом у порядку, перед­баченому статтею 33 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Для дітей цієї категорії, які не можуть навчатися в загаль­них навчальних закладах, створюються спеціальні загально­освітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати), будинки-інтернати для дітей-інвалідів, дошкільні та інші заклади, в яких вони утримуються за раху­нок держави. Спеціалізовані заклади мають бути максимально наближені до місця проживання батьків таких дітей або осіб, що їх замінюють.

Діти-інваліди, які мають порушення опорно-рухового апарату, за наявності відповідного висновку медико-соціальної експерти­зи, що підтверджує їх право на забезпечення автомобілем (у разі необхідності з ручним керуванням), і яким виповнилося п'ять років, забезпечуються автотранспортними засобами на пільгових умовах. Право на керування ним за наявності відповідного доку­мента набуває один з повнолітніх членів сім'ї (або найближчих родичів) інваліда.

Крім того, одному з батьків дитини-інваліда чи особі, яка його замінює, на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форми власності, за його згодою встановлюється скорочений робочий день, надаються додаткова оплачувана відпустка термі­ном до п'яти днів, відпустки без збереження заробітної плати та інші передбачені законодавством пільги.

Якщо над дитиною-інвалідом з числа дітей-сиріт та дітей, поз­бавлених батьківського піклування, яка перебуває в навчальному закладі, закладі охорони здоров'я чи в закладі соціального захис­ту населення, не встановлено опіку чи піклування або не при­значено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад в особі його керівника.

         Інваліди з дитинства і діти-інваліди  користуються  правом   на державну соціальну допомогу, яка призначається та випла­чується згідно з чинним законодавством України. Для її призна­чення подаються такі документи:

-  заява про призначення усіх видів соціальної допомоги за формою, що затверджується наказом Мінпраці;

-  паспорт або в разі його відсутності інший документ, що засвідчує особу, яка подає заяву;

-  довідка про присвоєння ідентифікаційного номера Єдиного державного реєстру фізичних осіб;

-  оригінал та копія свідоцтва про народження дитини-інваліда;

-  довідка про місце проживання інваліда з дитинства або дитини-інваліда чи копія паспорта інваліда з дитинства або дити­ни-інваліда з відомостями про постійне місце проживання;

- довідка про місце проживання батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника, який подав заяву, чи копія паспорта з відомостями про постійне місце проживання.

Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідчення про постійне або тимчасове проживання.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства, непрацюючим інвалідам з дитинства III групи призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

Державна соціальна допомога на дітей-інвалідів призначається на термін, зазначений у медичному висновку, який видається, в порядку, визначеному Міністерством охорони здоров'я України, але не більше ніж до місяця (включно), коли дитині-інваліду виповнюється 18 років. У цьому разі допомога призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, незалежно від того, чиї дані зазначено у третій графі (прізвище, ім'я, по батькові матері, батька, опікуна, піклувальника) медичного висновку про визнання дитини інвалідом, виданого ЛКК лікувально-профілактичного закладу. Діти-інваліди віком від 16 до 18 років можуть отримувати державну соціальну допомогу на себе, якщо набули неповної або повної цивільної дієздатності, а також коли їм встановлено групу інвалідності. Неповна або повна цивільна дієздатність надається особам згідно з чинним законодавством України.

У травні 2006 року Фонд соціального захисту інвалідів видав наказ, згідно з яким одноразова матеріальна допомога дитині-інваліду надається на підставі її особистої заяви (або одного з батьків, опікуна чи піклувальника) та за наявності пакета необ­хідних документів, а саме:

-  копії пенсійного посвідчення (довідка МСЕК), що підтвер­джує інвалідність;

-  копії паспорту (с. 1, 2 та відомості про останнє місце реєст­рації постійного проживання);

-  довідки з лікарні, виписки з історії хвороби, якщо допомога надається на лікування;

-  копії довідки про ідентифікаційний код платника податків;

-  клопотання територіального відділення Фонду.

Рішення про надання одноразової матеріальної допомоги приймає директор Фонду на підставі протоколу засідання комісії з надання матеріальної допомоги інвалідам та дітям-інвалідам й установам, які займаються проблемами інвалідності при Фонді соціального захисту інвалідів. Ця комісія визначає також розмір матеріальної допомоги в кожному окремому випадку, але він не може перевищувати встановлений законом прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність.

Зазначена допомога надсилається поштовим переказом за міс­цем реєстрації постійного місця проживання дитини раз на рік. Кошти перераховує відділ бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Одноразова допомога, не одержана у зв'язку зі смертю інвалі­да, виплачується чоловіку (дружині) або батькам померлого (опі­куну чи піклувальнику).

Інклюзивна освіта

ОФІЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ  

Наказ Міністерства освіти і науки України (МОН) N1153 від 21.12.2009 р. Про заходи МОН на виконання завдань, визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року N1482-р "Про затвердження плану задів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року"

http://www.mon.gov.ua/newstmp/2009_1/22_12/1/nakaz_mon_1153.doc

Проект Концепції розвитку інклюзивної освіти

http://ostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=8219&Itemid=924

***

Всеукраїнський фонд «Крок за Кроком». Проект «Інклюзивна освіта»

http://www.ussf.kiev.ua/index.php?go=Content&id=18

Інформація про проект, партнерів. Колекція наукових статей. Корисні сайти.

Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні

http://www.education-inclusive.com

Офіційний веб-сайт проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні». Новини. Конференції. Партнери проекту. Пілотні регіони. Ресурси. Форум. Контакти.

МЕТОДИКА  

Incluzia

http://sites.google.com/site/inkluzia/home

Сайт, присвячений розкриттю проблемних питань освіти дітей з особливими потребами.  Задачі працівників корекційної педагогіки. Інформаційно-методичне обслуговування педагогів інтернатних установ, фахівців корекційної служби.

Інклюзивна освіта

http://www.voipopp.vn.ua/index.php?option=com_content&view=category&id=62&layout=blog&Itemid=89

Інклюзивна освіта: основні положення. Діти з особливими освітніми потребами: методичні рекомендації

КОНФЕРЕНЦІЇ, СЕМІНАРИ  

Конференція «Інклюзивна освіта: досвід та перспективи»

http://www.ikpp.npu.edu.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=279&Itemid=219

Міська конференція (м. Київ) з проблеми адаптації дітей з особливими потребами

http://ippo.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1165&Itemid=10

У Криму обговорюють перші результати проекту «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні»

http://zik.com.ua/ua/news/2009/11/02/202844

Гончаренко С. Інклюзивна освіта приходить у звичайні школи

http://gukr.com/article2371.html

Інклюзивна освіта в Україні

http://osvita.ua/school/school_today/6582

Колошко О. Інклюзивна освіта: факти та роздуми

http://priluki.info/news/509

Впровадження інклюзивної освіти в дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах м. Прилук.

Перфільєва М. В. Впровадження інклюзивної освіти в Польщі та Україні

http://intkonf.org/perfileva-m-v-vprovazhennya-inklyuzivnoyi-osviti-v-polschi-ta-ukrayini/

Скляренко Д. Інклюзивна освіта – навчання без бар’єрів

http://www.dcp.org.ua/parents/pubbat/6450.html

Запроваджування інклюзивного навчання в освітніх закладах Криму.

Соціально-педагогічні аспекти організації інклюзивної освіти дітей з вадами опорно-рухової системи в умовах  Черкаської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №3

http://www.school3.ck.ua/content/717/  Презентація "Адаптація в середовище".

СТАТТІ  

Ворон М., Кавун Ю. Інклюзивна освіта: українські реалії

http://osvita.ua/school/school_today/1492

Гончаренко C. Інклюзивна освіта приживається в звичайних школах

http://www.osvita.org.ua/articles/460.html

Про інклюзію як освітню цінність та необхідність її впровадження в Україні - інтерв’ю з виконавчим директором Всеукраїнського фонду "Крок за кроком" Юлією Найдою.

Зварічук С. Особливості інклюзивної освіти

http://teacher.at.ua/publ/osoblivosti_inkljuzivnoji_osviti/40-1-0-3333

Стаття про інклюзію в школі на веб-сайті «Вчитель вчителю, учням та батькам».  

Інклюзивна освіта. Дитина дитині – друг http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=2065

Соціальний експеримент "Інтегроване навчання дітей з обмеженими фізичними можливостями" у київській школі №168.

Клименюк Н.В. Інклюзія людей з особливими потребами до суспільного життя: історичний аспект

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npchdu/Pedagogics/2009_99/99-25.pdf

Колупаєва А.А. Інклюзія  як напрям освітнього реформування

http://ispukr.org.ua/26-nashi-roboti-teksti-statej-ta-in-robit.html

Мігалуш А.О.  Інклюзивна освіта – шлях до всебічного розвитку дітей

http://www.rusnauka.com/18_NiIN_2007/Pedagogica/22422.doc.htm

Новіцкі Е.А. Інклюзія учнів з порушенням розвитку: ставлення і запропоновані підлітками стратегії

http://www.canada-ukraine.org/LastiwkaArticles/Article3_Inclusion%20of%20Learning%20Disabled%20Students_Nowicki_Sandieson.pdf

Особливості інклюзивної освіти http://budschool.at.ua/_fr/0/7526122.doc

Софій Н.,Найда Ю. Діти з особливими освітніми потребами

http://osvita.ua/school/upbring/1555

Становіч П., Джордан Е. Інклюзія як професійний розвиток

http://www.canada-ukraine.org/LastiwkaArticles/Article4_Inclusion%20as%20PD_Stanovich_Jordan.pdf

Особливості впровадження інклюзивної освіти в сучасній школі

Створення інклюзивних класів є чинником соціалізації. Класи залучення створюють для забезпечення рівних стартових позицій і від­повідного соціального досвіду взаємодії для дітей з особливими потребами. Основою навчання у класах залучення є індивідуалі­зований навчальний план. Найважливіше, що батькам потрібно пояснити, і чому слід приділити найбільше уваги в індивідуалізова­ному навчальному плані — це мета і завдан­ня, які мають допомогти учневі оволодіти певними знаннями та вміннями; вони по­винні відповідати поточному рівневі розвит­ку дитини. У визначенні цих цілей і завдань беруть участь усі особи, причетні до роботи з учнем.

Навчання відбувається у формі структурованих занять. Структуровані заняття, які інколи називають заняттями у великих і малих групах, відбуваються протягом усього дня. У цей час діти під керівництвом учителя співають, жестикулюють, виконують пев­ні вправи чи беруть участь в обговореннях. Ці заняття відрізняються від самостійних дослідницьких ігор надворі або в центрах діяльності. Вони проходять під керівниц­твом учителя і часто так чи інакше пов'язані з тематичним навчальним планом. У плані визначено заняття на певний період, зазви­чай на два-три тижні.

На структурованих заняттях, щоб сприяти соціальному розвитку дітей з особливими потребами, учителі застосовують такі стра­тегії роботи:

1. Пропонуйте дітям безпечне місце, звід­ки вони могли б спостерігати за діяльністю інших.

2.  Дотримуйтесь усталеного розпорядку дня, постійного плану дій.

3.  Сприяйте залученню дітей до груп.

4.  Використовуйте позитивне підкріп­лення.

5. Звертайте увагу на зусилля, а не на ре­зультат.

6.  Для дітей з особливими потребами важливою є сформованість самовизначення і самоповаги.

7.  Учіть дітей описувати себе, свої сім'ї та культурні групи, до яких вони належать.

8.  Учіть дітей демонструвати позитивне ставлення до себе та інших.

9. Сприяйте розвитку в дітей упевненості в собі.

10. Учіть дітей незалежності.

11.  Навчайте дітей поважати свої права та права інших.

12. Для розвитку гармонійної особистості у школі використовують методи навчання дітей самоконтролю і позитивної взаємодії.

13. Навчайте малят додержуватися правил і встановленого порядку дій.

14.  Учіть дітей висловлювати свої емоції у прийнятний спосіб.

15.  Організовуйте ігри, що відповідають віку учнів.

16.  Заохочуйте співпрацю під час ігор і взаємодію з ровесниками.

17.  Учіть дітей співчувати і допомагати іншим.

18. Учіть дітей відповідальності.

19.  Учіть дітей шукати компроміси і розв'язувати проблеми через обгово­рення.

Важливим умінням є навички розв'язання проблем. Використовують такі методи підви­щення мотивації і заохочення до розв'язання проблем:

•     пропонуйте дітям різні види дослі­джень і роботи з матеріалами;

•     заохочуйте допитливість і бажання розв'язувати проблеми;

•     розвивайте у дітей конструктивне мислення;

•     учіть дітей робити припущення і пла­нувати свою роботу.

Для опанування вміння розв'язувати про­блеми потрібен певний рівень інтелектуаль­ного розвитку. Це достатньо індивідуальний процес, і кожній дитині притаманні свої під­ходи. Учителі можуть ефективно допомагати малятам опановувати мистецтво розв'язувати проблеми у класі, однак для цього необхідні певні умови:

1.  Відсутність страху невдачі (передбачає розвиток у дітей здатності до ризику).

2.  Можливість установлення причин і на­слідків через дослідження й експерименти (слід уважно слухати запитання дітей і сте­жити за їхньою поведінкою, щоб визначити рівень зрозуміння малятами різних ситуацій). Створюйте дітям безпечні умови і надавайте різноманітні іграшки та матеріали для екс­периментів.

3. Заохочення і підтримка (якщо діти по­боюються покарання або вчителі не викорис­товують природного потенціалу до навчання, когнітивний розвиток малят порушується). Під час роботи з учнями у класі варто ви­користовувати різні натяки і підказки, за­охочувати допитливість і експерименти. Усе це сприяє розвитку в дітей необхідних на­вичок.

Слід мати на увазі, що певні види по­ведінки дорослих негативно відбиваються на вмінні дітей розв'язувати проблеми. Таке трапляється, коли дорослі:

• критично ставляться і вишукують по­милки (сміються з дитини, негативно став­ляться до її пропозицій, не враховують її думки тощо);

•     не дозволяють процесу розв'язання проблем переходити у сферу стосунків (де могли б реалізуватися альтернативні рішен­ня, не обов'язково ті, які дорослі вважають правильними);

•     примушують дітей до демократич­ності чи творчості (наприклад, наполягають, що всі мають діяти лише по черзі, дочасно припиняють суперечки, нав'язують «пра­вильні» відповіді тощо).

У процесі роботи використовують низку специфічних прийомів роботи з дітьми:

•     розробка еквівалентних вправ (ви­дозміна завдань і матеріалів; еквівалентні вправи мають однаковий рівень складності й однакове спрямування);

•     продовження (перефразування, роз­виток і продовження дитячих висловів; наприклад, коли Андрій сказав: «М'яч», Владислав підтвердив: «Так, у тебе є синій м'яч»);

•     поступове зменшення кількості підка­зок (першими вилучають фізичні, потім — жести і натяки, а останніми — словесні під­казки);

•     паралельні коментарі (дорослий ко­ментує дії дитини);

•     підказки;

•     порозуміння;

•     підкріплення (дія чи послідовність дій, які мають на меті закріпити бажану по­ведінку дитини; підкріплення можуть бути конкретними чи соціальними: схвалення, можливість ще раз взяти участь в улюбленій грі, відвідини зоопарку тощо);

•     зворотна послідовність (дорослий учить дитину виконувати завдання, почина­ючи з останнього етапу; такий метод особли­во підходить для розвитку вмінь, пов'язаних із самообслуговуванням);

•     успішні апроксимації (процес по­ступового підвищення вимог до дитини для досягнення бажаної поведінки);

•     аналіз завдань (аналіз і поділ складних завдань на кілька складників, які діти можуть послідовно успішно виконувати).

Наступним важливим умінням є оволодіння знаннями та інформацією:

1.  Допомагайте дітям здобувати різно­манітні знання загального характеру.

2.  Повторюйте вивчений матеріал, щоб закріпити запам'ятовування.

3. Пропонуйте малятам називати кольори і предмети, а також висловлювати свої думки та ідеї.

4. Повторюйте вивчені слова і назви пред­метів.

5. Пам'ятайте, що діти часто потребують кількох спроб, щоб висловитися правильно чи передати якусь інформацію.

6.  Звертайте увагу дітей на кольори їх­нього одягу.

7.  Призначте кожному дню тижня свій колір. Скажімо, понеділок — червоний день, вівторок — оранжевий тощо.

8.  Розробіть для кожного центру діяль­ності заняття, пов'язані з цими кольорами.

9.  Використовуйте різні об'єкти у класі як реквізит для рольових ігор чи розповідей казок і пригод.

10.  Організуйте екскурсію до магазину, бібліотеки, поштового відділення, банку, ресторану тощо. Або запросіть до класу пра­цівників цих закладів і обговоріть їхню роль у суспільстві.

11. Запросіть до класу різних гостей, щоб вони розповіли про свою професію. Це доб­ра нагода залучити до співпраці батьків та інших членів родин дітей.

12.  Якщо малят зацікавила одна з про­фесій, облаштуйте відповідним чином ку­точок для рольових ігор і зробіть необхідні зміни в інших центрах діяльності, щоб сти­мулювати вивчення цієї теми.

13.  Облаштуйте в куточку рольових ігор крамницю. Під час гри один з учнів може зображати покупця, а інший — продавця. Для придбання певних речей покупцеві тре­ба правильно називати їх. А продавець має складати обрані товари, а потім перерахову­вати їх і виписувати чек.

14.  Щоб стимулювати обговорення, ви­користовуйте фотокартки школи, будинків дітей, членів їхніх сімей тощо.

Учіть дітей користуватися різними джере­лами знаходження інформації:

1. Тримайте у класі різноманітні книжки, в яких діти могли б знаходити потрібні їм відомості.

2.  Коли вам потрібна певна інформація, пояснюйте дітям процес її пошуку.

3.  Складіть перелік того, що діти зна­ють про якусь річ, процес чи подію, а та­кож перелік того, що вони хотіли б знати. Продемонструйте їм різні шляхи пошуку необхідної інформації.

4. Учіть дітей ставити запитання, і лише потім надавайте їм необхідну інформацію. Скеровуйте дії малят у правильному на­прямі.

5.  Заохочуйте дітей колективно шукати відповіді.

Агресивні діти погано контролюють себе, і працювати з ними у класі особливо важко. Їхня  поведінка може коливатись від висо­коактивної до ворожої. У процесі роботи з такими малятами слід чітко встановлювати правила і використовувати педагогічні страте­гії, що сприяють розвитку внутрішнього конт­ролю й відповідальності. Ось деякі з них:

1.  Обмежуйте рівень шуму та візуаль­ної стимуляції. У класі повинні бути місця, де діти могли б гратися і працювати подалі від надмірно гамірливих і жвавих центрів. Деякі гіперактивні малята занадто збуджу­ються від візуальної та звукової стимуляції, і для концентрації уваги їм потрібне за­тишне, структуроване середовище. Іншим же активним дітям необхідна додаткова сти­муляція, інакше вони швидко втрачають інтерес.

2.  Давайте чіткі вказівки. Діти повинні розуміти, чого ви від них очікуєте. У класі треба вивісити розпорядок дня, чітко по­значити і розташувати у відповідних міс­цях матеріали. Деякі малята бажають мати своє визначене місце у класі. Правила по­ведінки в школі повинні бути всім відомі та зрозумілі. На агресивну поведінку слід реагувати негайно. Використовуйте короткі «тайм-аути», щоб заспокоїти занадто стиму­льованих дітей.

3. Учіть дітей контролювати свої дії. Коли малята починають відчувати себе відпові­дальними особами, у них зменшується по­треба в негативній поведінці.

4. Дотримуйтеся встановленого розпоряд­ку дня. Дітям легше переходити від одного заняття до іншого, коли вони знають їхню послідовність і можуть відповідно підготу­ватися.

Для успішного залучення дітей із вада­ми необхідне позитивне ставлення до цього процесу педагогічного колективу, ефектив­на взаємодія вчителів з іншими фахівцями і відповідними організаціями, а також їхня готовність співпрацювати з дітьми. Зокрема, вчителям рекомендують дотирмуватися таких принципів:

1.  Відверто обговорюйте відмінності ді­тей.

2. Робіть наголос саме на процесі навчан­ня, обирайте реалістичні цілі.

3.  Плануйте заняття так, щоб була мож­ливість проводити оцінювання та індивіду­алізоване навчання кожного учня.

4.  Надавайте дітям змогу діяти само­стійно.

5. Заохочуйте колективні види діяльності, щоб сприяти соціальному розвитку всіх ді­тей.

6. Залучайте батьків до занять у класі.

На завершення слід сказати, що не існує чітко встановленої методики залучення ді­тей з особливими соціальними та емоцій­ними потребами до звичайних класів. У цій справі вчителі мають спиратися на свої знання і досвід, а також використовува­ти сучасні ефективні педагогічні підходи, зокрема, збирати щонайбільше відомос­тей про дітей, створювати можливості для практичного навчання, враховувати силь­ні риси і потреби кожного, спостерігати, оцінювати і планувати навчання дитини, працювати спільно з іншими членами ко­лективу тощо.

Методи навчання дітей самоконтролю і по­зитивної взаємодії:

1.  Учіть дітей дотримуватися правил і встановленого порядку дій.

2. Стежте за тим, щоб у класі завжди висів зрозумілий дітям розпорядок дня у вигляді тексту з малюнками.

3.  Допоможіть малятам зробити кни­жечки з малюнками, в яких зображено послідовності дій у звичних щоденних си­туаціях.

4.  Залучайте дітей до розробки правил поведінки у класі. Викладайте ці правила у позитивній манері, наприклад: «Ми тур­буємося про наш клас і матеріали».

5.  Під час рольових ігор демонструйте, що відбувається, коли хтось не дотримується правил.

6. Запропонуйте малятам написати власні імена на переліку правил поведінки у класі і таким чином продемонструвати своє ро­зуміння, згоду і відповідальність.

Учіть дітей висловлювати власні емоції у прийнятний спосіб:

1.  Демонструйте способи висловлен­ня емоцій за допомогою слів. Приміром: «Я засмучена, оскільки одну з наших кни­жок сьогодні розірвали під час самостійних занять».

2.  Розробіть настільну гру на основі ма­люнків із зображеннями різних видів емоцій. Коли під час гри випадає той чи інший ма­люнок, дитина має визначити вид емоцій, сказати, що їх може викликати, або розповіс­ти, що викликає у неї такі почуття.

3. Спілкуючись із дітьми, використовуйте ляльок. Малята часто охочіше розповідають про свої почуття іграшкам.

4.  Демонструйте прийнятні способи ви­словлення емоцій за допомогою ляльок. На­приклад: «Остап сьогодні радий, оскільки Женя читала йому книжку».

5.  Зробіть із паперу «емоційних ляльок». Коли малята не здатні висловлювати емо­ції словами, вони можуть дібрати ляльку з обличчям, вираз якого відповідає їхнім почуттям.

6.  Прикріплюйте до свого одягу картки з назвами емоцій і розповідайте дітям про свої почуття. Якщо учень не здатен висло­вити емоції, він може взяти необхідну картку і повісити її на шию. Це дає вчителеві змогу зрозуміти, чи необхідне його втручання.

7.  Запропонуйте учням гру «Чий голос»: одна дитина ховається, а інша намагається за голосом установити, хто саме зник. Давай­те малятам вказівки щодо інтонацій голосу. Він може бути щасливим, засмученим, пе­реляканим тощо.

8.  Виготовте з дітьми індивідуальні кни­жечки або класний альбом, присвячений темі емоцій.

Організовуйте ігри, що відповідають віку дітей:

1.  Пропонуйте ігри та заняття, що від­повідають рівню розвитку малят. Наймо­лодші діти зазвичай граються на самоті або паралельно з іншими без взаємодії з ними. Подорослішавши, вони починають брати участь у колективних іграх із розподілом ролей.

2. Пропонуйте дітям маніпулятивні іграш­ки та види діяльності, що відповідають рів­ню розвитку та схильностям малят, а також регулярно змінюйте їх (конструктори «Лего» на «Дапло», групові танці на танці з партне­рами тощо).

Заохочуйте співпрацю під час ігор і взає­модію з ровесниками:

1.  Ігри та заняття мають відповідати рів­ню розвитку дітей. Найменші можуть іще не вміти спілкуватися за допомогою мови, а старші повинні висловлювати свої бажання і почуття словами.

2.  Треба мати достатню кількість «рекві­зиту» для ігор маленьких дітей (наприклад, по одній ляльці або по одній касці пожеж­ника для кожного). Старші ж повинні вміти співпрацювати і ділитися ігровими матеріа­лами.

3.  Якщо малюк грається наодинці і в нього виникають труднощі з приєднанням до групи, запитайте його: «З ким би ти хотів сьогодні погратися?». Потім підведіть його до іншого хлопчика і скажіть: «Іван хоче, щоб ти був його другом сьогодні. Він хотів би гра­тися разом із тобою. Будь ласка, поясни йому свою гру, щоб він міг приєднатися».

4.  Якщо діти не хочуть ділитися іграш­ками, нагадайте їм детально весь процес гри та поділу іграшками. Скажіть Борису: «Зараз Толік грається з автомобілем. Коли він закінчить, то передасть іграшку тобі». Пізніше нагадайте Борисові, що він уже досить погрався, і час передати машинку комусь іншому.

5.  Заохочуйте малят працювати разом (наприклад, читати вдвох, а не по черзі), вчіть їх за потреби змінювати правила гри (приміром: «У сьогоднішній рольовій грі буде дві мами»).

Методи заохочення соціальної поведінки:

1.  Учіть дітей співчувати і допомагати іншим.

2.  Запровадьте у класі посаду «помічника на день». Можна призначати й кількох по­мічників для виконання різних робіт. Одним із завдань може бути допомога другові, який потребує підтримки та співчуття.

3.  Щоразу, коли хтось із учнів допомагає іншому без нагадування вчителя, кладіть монетку чи кульку до склянки. Коли склян­ка наповниться, група отримує винагоро­ду (цукерки, нові іграшки, вивчає нову гру тощо). Учіть дітей розуміти і поважати лю­дей, не схожих на інших.

4.  Організовуйте групові ігри, що потре­бують співпраці партнерів.

5.  На заняттях використовуйте книжки, малюнки та маніпулятивні іграшки із зоб­раженнями людей різної зовнішності.

6.  Обговоріть із дітьми, як люди святку­ють урочисті події, скажімо, дні народжен­ня. Розпитайте малят, як дні народження відбуваються в їхніх родинах. Запропонуйте також розповісти, як вони вкладаються спа­ти. Такі обговорення допомагають малятам зрозуміти, що в кожної сім'ї — своя культура і звички.

7.  Проведіть заняття, присвячені визна­ченню подібних і відмінних рис дітей. На­малюйте з учнями плакат, на якому зобра­жені їхні улюблені страви, кольори, книжки, іграшки тощо.

8.  На початку ранкових загальних зборів роздайте дітям картки з кольорового паперу. Потім давайте їм завдання на зразок: «Якщо ти отримаєш червону картку, встань і помі­няйся місцем із товаришем, у якого також червона картка». Коли всі кольори вичер­пані, діти вітають одне одного й обирають партнерів для наступних ігор.

9.  Покладіть у коробку аркушики паперу з іменами учнів і запропонуйте дітям витягнути по одному аркушику або просто обра­ти когось із товаришів. Потім вони мають сказати щось позитивне про свого обранця. При цьому увагу треба звертати не на зов­нішній вигляд, а на риси характеру, здібності чи таланти учня.

10. Коментуйте і пояснюйте свої дії. На­приклад: «Я поставлю біля столу ще один стілець, щоб моя подруга Олена могла взяти участі у грі». Нагадуйте дітям, що всі при­сутні у класі повинні бути залучені до ігор та занять.

Учіть дітей ділитися:

1.  Щоб малята знали, коли треба чергу­ватися, використовуйте таймер.

2.  Пропонуйте дітям кілька різних ігра­шок, з яких вони могли б обирати.

Учіть дітей відповідальності:

1.  Хваліть дітей, коли вони поводяться відповідально. Наприклад: «Дякую, що ти не забув зачинити двері, тепер ми не змерз­немо».

2.  Коли є потреба, подовжуйте процеду­ру прибирання, щоб усі учні виконали свої обов'язки.

3.  Призначайте помічників для роботи в різних групах.

4.  Розігруйте під час рольових ігор си­туації, що відбуваються у класі. При цьому запитуйте дітей: «Що буде, якщо іграшок не прибирати, а просто залишати їх на під­лозі?», «Що буде, якщо іграшок не класти на місце?», «Що буде, якщо не закрити ков­пачків?».

5.  Пояснюйте словами свої дії. При­міром: «Я облаштовую стіл для наукових досліджень, щоб усі могли ознайомитися з властивостями магнітів».

6. Стежте за тим, щоб було місце для всіх іграшок і матеріалів, а також особистих ре­чей малят.

Учіть дітей шукати компроміси і розв'язувати проблеми шляхом обговорення:

1.  Пояснюйте свої думки та дії, коли розв'язуєте проблеми у класі.

2.  Ставте запитання, щоб допомогти ди­тині сформулювати проблему. Наприклад: «Як ти гадаєш, чому він це зробив? А як краще було діяти у тій ситуації?».

3.  Допомагайте знайти можливі розв'я­зання проблеми до того, як ситуація знову повториться. Наприклад: «А що б ти міг зробити наступного разу, коли це трапить­ся?».

4.  Нагадуйте дітям правила поведінки у класі та їхні наслідки.

5. Розігруйте з дітьми проблемні ситуації. Інколи доцільно, щоб роль малюка з пога­ною поведінкою грав учитель. Демонструючи учневі його дії та реакції, педагог може допо­могти зрозуміти їхню неприпустимість.

Специфічні прийоми роботи з дітьми

1.  Безпосереднє фізичне скеровування (ви можете керувати дитиною, наприклад, тримаючи її за руку або утримуючи її тіло в рівновазі).

2. Чергування занять (більш і менш цікаві для дітей вправи мають чергуватися).

3.  Під час залучення дітей до різних ігор та інших видів діяльності треба враховува­ти не лише знання та вміння учнів, а й ви­значати необхідний рівень свого втручання. Роль учителів у цьому процесі — ключова. Треба планувати уроки для класу загалом, а потім індивідуалізувати їх таким чином, щоб максимально оптимізувати потенціал кожної дитини.

Ось іще кілька специфічних педагогічних прийомів, які можуть використовувати вчи­телі:

1.  Розробка еквівалентних вправ. Щоб діти не нудьгували від повторення тих самих занять, учителі повинні постійно видозмі­нювати завдання і матеріали. Еквівалентні завдання мають однаковий рівень складності й однакове спрямування.

2.  Поширення. За такого методу дорослі перефразовують, розвивають і продовжують дитячі вислови. Наприклад, коли Андрій сказав: «М'яч», Владислав підтвердив: «Так, у тебе є синій м'яч».

Добираючи й систематизовуючи матеріали, дотримуйтесь таких принципів:

1.  Обмежуйте кількість матеріалів. Про­понуйте дітям лише ті іграшки й матеріали, які потрібні для виконання завдання.

2.  Готуйте необхідні матеріали до почат­ку заняття, щоб дітям не доводилося чека­ти (інакше вони можуть втратити інтерес до справи).

3. Перевіряйте, чи можуть малята дістати всі матеріали та іграшки.

4.  Зберігайте іграшки і матеріали в кон­тейнерах, щоб не відволікати уваги дітей.

5.  Використовуйте різні види візуальних підказок (наприклад, картки і переліки з ма­люнками), щоб допомогти дітям зрозуміти систему розміщення і систематизації ма­теріалів у класі/

Розвиток уміння розв'язувати проблеми

Для опанування вміння розв'язувати проблеми потрібен певний рівень інтелек­туального розвитку. Це досить індивідуаль­ний процес, і кожній дитині притаманні свої підходи до цієї справи. Учителі мо­жуть ефективно допомагати малятам опа­новувати мистецтво розв'язувати проблеми у класі, однак для цього необхідні певні умови:

1.  Відсутність страху невдачі. Це одна з найважливіших умов для успішного на­вчання. Вона передбачає розвиток у дітей здатності до ризику.

2.  Можливості для встановлення причин і наслідків через дослідження та експеримен­ти. Уважно слухайте запитання дітей і стежте за їхньою поведінкою, щоб визначити рі­вень розуміння малятами різних ситуацій. Створюйте дітям безпечні умови і надавайте різноманітні іграшки та матеріали для екс­периментів.

3.  Заохочення і підтримка. Якщо діти побоюються покарання або вчителі не ви­користовують природного потенціалу до на­вчання, когнітивний розвиток малят пору­шується. Під час роботи з учнями у класі варто застосовувати різні натяки і підказки, заохочувати допитливість і експерименти. Усе це сприяє розвитку в малят необхідних умінь.

Під час розв'язання проблем загальнопри­йнятою є така послідовність дій:

1. З'ясування ситуації. Наприклад, ми ка­жемо: «У нас виникла проблема. Що ми мо­жемо зробити?».

2. Аналіз чинників, які стосуються справи (увага дітей концентрується на відповідних чинниках).

3. Пошук можливих рішень (інтенсивний творчий пошук, можливості для розвитку дивергентного мислення).

4.  Вибір оптимальних рішень (обгово­рення оптимальних варіантів, що сприяє розвитку мовних і когнітивних навичок).

5.  Оцінювання результатів (з'ясуйте, чи досягнуто мети; якщо результат не­задовільний, повернення до пошуку рі­шень).

Від уміння розв'язувати проблеми вели­кою мірою залежать гнучкість і незалеж­ність людей. Слід мати на увазі, що певні види поведінки дорослих негативно від­биваються на вмінні дітей розв'язувати проблеми.

ЗАСОБИ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

1. Правильна організація життя дітей — ре­жим дня.

Дотримання режиму дня — це оптималь­на організація життя дитини упродовж доби при забезпеченні ритмічного задоволення основних життєвих потреб — у їжі, відпочин­ку, зв'язку з навколишнім середовищем. Ре­жим дня створює фізіологічні і психологічні передумови для поступового відновлення порушень. За правильного режиму, який має враховувати співвідношення харчування, сну й відпочинку, здійснюється врівноваження організму із середовищем.

Режим дня необхідно узгоджувати з від­повідною схемою лікування, його потрібно складати індивідуально з урахуванням стану хвороби.

2.  Організація відповідних занять і ігор. Дитина — активна й діяльна істота, навіть якщо вона хвора. Тому слід організовувати спеціальні заняття та ігри, які мають відпові­дати можливостям дітей та їхній індивідуаль­ній психічній витривалості. Різні види занять та ігор потрібно проводити за певною систе­мою, чергуючи їх за рівнем складності.

Один із ефективних засобів активізації пізнавальної діяльності психічної активності дітей — музика, що сприяє розвитку мов­лення, розширює кругозір, світогляд, сприяє фізичному вихованню, образотворчій діяль­ності. Сприймання музики пов'язане з розу­мовими процесами й одночасно впливає на їхній розвиток: вимагає уваги, спостережли­вості, кмітливості. Відповідаючи на запитання дорослого після того, як прозвучав музичний твір, дитина здійснює перші порівняння й уза­гальнення. Музика стимулює виникнення в уяві нових образів, спонукає до пізнавальної активності, створює позитивне емоційне тло, допомагає орієнтуватися в найближчому дов­кіллі, розвиває вольову і рухову сферу.

При проведенні занять та ігор необхідно дотримуватись певних умов і вимог: не втом­лювати і не обтяжувати, прагнути отримати швидкий видимий ефект при певному виді діяльності, часто урізноманітнювати заняття, не допускати тривалої і втомливої для дити­ни зосередженості, дотримуватись гігієніч­них умов, ігри повинні бути дозованими, доступними, стимулювати до дії.

Крім сюжетних, великий відновлюваль-ний, реабілітаційний і корекційний ефект мають також ритмічні ігри, оскільки ритм сприятливо'впливає на емоційну сферу.

3.  Правильне ставлення до хворої дитини.

Кожен, хто вступає в контакт із хворою дитиною і доглядає за нею, повинен мати відповідні знання та вміння, такт; знати, як потрібно поводитися. Хворого малюка потрібно оберігати, але в деяких моментах варто виставляти чіткі вимоги, звичайно з урахуванням його можливостей. Непра­вильне ставлення дорослого до дитини об­тяжує та ускладнює її психічний і емоційний стан, поглиблює відчуття неповноцінності. Дорослий має усвідомлювати наявність від­хилень у психічному і фізичному розвитку малюка, давати можливість чергувати сон і дозвілля, оберігати від ізоляції, бути уваж­ним і комунікабельним, терплячим, відкри­тим, поважати дитину як особистість попри всі вади.

4. Усунення шкідливих впливів (зовнішніх і внутрішніх): матеріальні нестатки, стосун­ки між дорослими в сім'ї, ізольованість ро­дини, ставлення оточення до дитини та сім'ї загалом тощо.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ   

З ДІТЬМИ ІЗ ПСИХОФІЗИЧНИМИ   ВАДАМИ

Робота з дітьми, які мають особливі по­треби, вимагає не тільки знань і досвіду, а ще й терпіння, любові до них. Нерідко ці малята залишаються сам на сам зі своїми проблемами, стають непотрібні ані бать­кам, ані педагогам. Така дитина, як правило, викликає роздратування, ворожість, бажання бути до неї особливо вимогливим, а ще кра­ще — взагалі позбутися її. У цьому випадку психолог є єдиною опорою і підтримкою такого учня, оскільки саме він покликаний захищати її як особистість.

Психолого-педагогічна реабілітація по­лягає в корекційно-навчальних заняттях, трудо-, ігротерапії, індивідуальній і груповій психотерапії.

Уключення в навчальні заняття відбу­вається поступово, пристосування дітей до того чи іншого виду діяльності вимагає тривалого часу.

Заняття проводять у двох напрямах: як форму для отримання знань і як розви­ток, корегування процесів мислення, ува­ги, регуляція поведінкових реакцій. Робота з виправлення порушень — індивідуалізова­на для кожної дитини і групи захворювань. Характер занять, навантаження і дозвілля оцінюють на основі природи психічного роз­ладу, залишкових можливостей, фазових станів.

Навчально-виховний, психолого-педаго-гічний, корекційний і реабілітаційний про­цес у кожної спеціальної школи-інтернату має свої особливості, оскільки залежить від тієї вади, яку має дитина. Але головне — їхня цілісність, орієнтована на кінцевий резуль­тат — розвиток особистості, її соціальну ре­абілітацію.

ДІТИ З ВАДАМИ СЛУХУ І ЗОРУ

У роботі з такими учнями радимо широко використовувати засоби наочності (картки із завданнями, числами, словами, картинками тощо), які дозволяють сприймати матеріал візуально і на слух.

Необхідно вчити дитину використовувати і розвивати компенсаторні форми спілку­вання: зір, слух, нюх, тактильність, а також забезпечити руховою активністю (для дітей із вадами слуху).

Слід застосовувати різні способи заохо­чення до участі в загальних фронтальних заняттях (написання слухового диктанту, розв'язання задач і прикладів тощо).

Необхідно допомагати індивідуально і приділяти увагу на уроці кожній дитині (запитання-натяки, виправлення помилок), проводити корекційні заняття відповідно до індивідуальних потреб і можливостей.

Потрібно використовувати технічні й оп­тичні засоби навчання, компенсації, корек­ції, відновлення порушених і недорозви­нутих функцій зору та слуху, музикотера­пію на корекційних заняттях (для дітей зі слабким зором) і арт-терапію (для дітей зі слабким слухом).

Допомогти дитині адаптуватися до ко­лективу можна, підкреслюючи і заохочую­чи будь-які її досягнення; давати доступні завдання; підтримувати і допомагати, якщо виникли труднощі; розвивати здатність витримувати і долати невдачі, не впадати у відчай; формувати позитивне ставлення однокласників.

ДІТИ З ДЦП

Облаштуйте навчальний куточок, забез­печте індивідуальними меблями (парта, ор­топедичні пристрої тощо), місцем для про­ведення фізкультхвилинок.

Структура заняття навчання дітей повин­на містити такі етапи: психологічна підготов­ка (1—3 хв); логопедична розминка (3—4 хв); основна частина (20—25 хв); фізкультхви-линка (2 хв); завершення (4—6 хв).

Необхідно враховувати під час роботи соматичні, психофізичні показники кож­ної дитини (у комплексі). Радимо урізноманітнювати форми викладу навчальної інформації з урахуванням рівня розвитку уражених сфер і функцій; захищати дітей від фізичного та розумового перевантаження, правильно обирати темп і способи засвоєн­ня знань.

Корекційна програма має включати: впра­ви для зняття зорового напруження, від­повідний ортопедичний режим, обов'язкову логопедичну гімнастику, фізичні вправи на розвиток загальної та дрібної моторики й мускулатури.

Психологічна підготовка до уроку може бути побудована за таким планом: всупні бесіди, розмови на побутові теми для ство­рення позитивного настрою, пробудження інтересу'. Для успішної організації уроку слід дозувати наочність, вчасно переклю­чати увагу дитини з одного виду діяльності на інший, забезпечуючи сприятливий режим роботи.

При закріпленні навчального матеріа­лу варто застосовувати ті форми, прийоми викладу, які допомагають краще запам'ятати інформацію: усне промовляння, складання схем, плану, відповіді на запитання тощо.

Необхідно вводити у навчальний процес інтегровані елементи: музику, аплікацію, ритмічні вправи, малювання, ліплення, спі­ви, що компенсують розлади сенсорно-мо­торного розвитку, формують пізнавальну діяльність, покращують інтелектуальну ак­тивність.

ДІТИ ІЗ ЗПР

Потрібно посилити контакти дитини з людьми. Це досягається через уважне, доб­розичливе ставлення, організацію спільної діяльності з іншими дітьми, створення си­туацій успіху.

Підвищити самооцінку дитини можна: допомігши дитині усвідомити й відчути, що вона може щось робити краще за своїх однолітків, переконавши її в можливості са­мостійно долати труднощі.

Слід формувати працездатність (уміння і бажання працювати) через надання дитині різноманітних доручень, які б « обілізували її активність. Необхідно ліквідувати прогалини у знаннях. Це досягається через індивідуаль­ні та додаткові завдання, самопідготовку, спеціальні корекційні заняття:

• корекція повинна бути спрямована на формування почуття реального, адап­тації до життєвих ситуацій; самостійності, подоланні труднощів при переході від ігор до навчання, створення пізнавальних інте­ресів і стереотипів діяльності;

• заняття мають стимулювати у дітей інтерес до навчання, виробити позитивне ставлення до виконання завдань.

На початку занять потрібно використову­вати наочний матеріал, що відповідає умовам створеної ситуації, насиченої елементами гри.

Слід формувати мотивацію до навчання через стимулювання бажання отримати по­зитивну оцінку, заслужити схвалення.

ДІТИ З ВАДАМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ

Необхідне надання дітям постійної ін­дивідуальної допомоги у процесі виконання тих чи інших навчальних завдань (навідні запитання, пряме керування діяльністю).

Варто забезпечити розуміння дитиною запропонованих їй інструкцій, оскільки від цього залежить успішність виконання на­вчальної діяльності.

Формування позитивного ставлення до школи і навчальної діяльності досягається через відчуття себе рівноправним членом колективу, турботу і доброзичливе ставлення оточення.

Радимо проводити корекійні заняття для розвитку психічних процесів, спираючись на індивідуальні потреби і можливості дитини, використовувати музикотерапію.

Неабияк важлива і трудотерапія, оскільки праця знижує загальну збудливість і відволі­кає увагу від примітивних потягів і схиль­ності до агресивних і асоціальних вчинків. Слід дбати і про дотримання психогігієніч­них умов при організації та проведенні пе­дагогічного процесу — індивідуальний підхід і дозування навантаження.

Навчально-виховну роботу потрібно поєд­нувати з:

•     моніторингом стану дитини (здійснює психіатр, психолог, педагог, олігофренопеда-гог);

•     корекційною роботою (проводять де­фектологи) для відновлення і корекції мов­лення та моторики.

РЕКОМЕНДОВАНІ ІГРИ  ТА ВПРАВИ ДЛЯ ДІТЕЙ   ІЗ ВАДАМИ

Вправи та ігри для психокорекції мають відповідати таким вимогам:

•     використовувати різні рівні виконан­ня завдань (наочно-дієвий, наочно-образ­ний, вербальний) відповідно до концепції поетапного формування розумових дій;

•     відповідати принципу поступового ускладнення завдань у межах зони найближ­чого розвитку дитини;

•     проводитися не лише на ігровому, а й на дидактичному матеріалі відповідно до програм певних предметів для забезпе­чення перенесення сформованих пізнаваль­них операцій і дій у навчальну діяльність;

•     спонукати дітей використовувати засвоєні прийоми пізнавальної діяльності на уроках і під час виконання домашніх зав­дань.

РОЗУМОВО ВІДСТАЛІ ДІТИ, ДІТИ ІЗ ЗПР

1.  Ігри, що сприяють розвитку зорових, слухових, нюхових відчуттів, окоміру: «Якого кольору не стало?», «Упізнай запах (звук)», «Визнач на дотик», «Упізнай товариша по голосу» тощо.

«Упізнай товариша по голосу»: учень, який стоїть спиною до класу, вгадує свого товариша за фразою: «Упізнай мій голос!». Ускладнення гри: двоє одночасно кажуть: «Спробуй упізнати наші голоси».

2. Ігри, що розвивають спостережливість, увагу, уяву, пам'ять. Це ігри на порівняння, узагальнення, спостережливість: «Скільки предметів ти помітив?», «Відшукай предмет», «Хто швидше збере?», «Що закреслити і що підкреслити?» тощо.

«По полотну з трьома горошинами». По­трібно пройти «полотном» (доріжкою) з од­ного кінця класу в інший, тримаючи на до­лоні книжку, на якій лежать три горошини (розподіл уваги).

3. Ігри на розвиток мови, мовлення спри­яють розвитку мови, кмітливості, швидкості реакції: «Закінчи слово», «Назви круглий (квадратний, трикутний) предмет», «Назви одним словом», «Навпаки», «Доповни ре­чення» тощо.

«Назви предмет»: ведучий називає озна­ку, а учень — предмет, який може її мати: вузька — стрічка, довгий — канат, солод­кий — цукор.

4.  Ігри і вправи для корекції моторики: використання різноманітних конструкторів, мозаїк, кубиків, робота з пластиліном; ігри з фішками, вправи з колесом, м'ячем; ігри «Боротьба», «Каруселі», «Лелека ходить по болоту».

ДІТИ З ВДДАМИ ЗОРУ

1. Ігри на розвиток сенсорної сфери і сен­сорної діяльності сприяють формуванню вмінь у дітей розрізняти, порівнювати, виді­ляти і називати характерні ознаки та влас­тивості предметного світу. Наприклад: «Хто швидше збере палички?», «Знайди такий же», «Якої геометричної фігури не стало?»,

 «Чого не стало?», «Розклади за кольором», «Розклади за відтінками».

«Хто швидше збере палички»: дітям пропонують у скляночки певного кольору зібрати палички такого ж кольору. Із цих паличок вони викладають різні геометричні фігури і прості предметні зображення (хатка, ялинка). Мета гри: диференціація кольору, рахування.

2.  Логічні ігри, спрямовані на форму­вання вміння класифікувати, групувати, систематизувати предмети' за спільними й відмінними ознаками. Це ігри: «Кожній іграшці — своє місце», «Знайди дерево, квіт­ку за картинкою», «Вдягни ляльку», «Постав речі на місце», «Знайди чашці місце», «Хто з яким м'ячем грає?» тощо.

«Угадай за описом»: дитині пропонують картинку із зображенням предметів: іграшки, меблі, взуття, посуд. Завдання: «Відгадай загадку, опиши предмет». Хто відгадує, той отримує картку. Виграє той, у кого буде най­більше карток.

3.  Словесні ігри, малювання значення слова; пов'язати слово з ілюстрацією, що йо­го передає; скласти якомога більше слів, що починаються однаково тощо.

ДІТИ З ВАДАМИ СЛУХУ

1.  Ігри для розвитку дрібної моторики — вправи з ґудзиками, кубиками, пірамідкою, мозаїкою, конструкторами.

«Розклади у чашки»: дитині пропонують зібрати ґудзики двох кольорів (червоні й білі) з підлоги, поділити їх у чашки відповідного кольору.

2.   Ігри для формування просторової орієнтації та просторових уявлень — скла­дання предмета з кількох частин. Усі ігри проводять із дітьми за наочним зразком до­рослого.

3.  Ігри на розвиток творчості. Дорослий показує уявні дії з предметами, а дитина поступово, наслідуючи дорослого, сама буде фантазувати і здійснювати різноманітні уяв­ні дії.

4.  Ігри на розвиток мовлення — вправи, пов'язані з використанням предмета в різно­манітних ситуаціях. Для розвитку активного словника слід привчати вживати відомі ді­тям слова та речення для висловлення своїх бажань. Наприклад: «Я хочу пити», «Ходімо гуляти» тощо. Якщо дитина починає вико­ристовувати жести, міміку, дорослий має виразом обличчя показати, що не розуміє, або ж повторити своє прохання ще раз.

5. Ігри, що розвивають психічні процеси та спостережливість. Це завдання на знаходження подібності й відмінності, порівнян­ня, групування: «Чого не стало?», «Знайди пару», «Порівняй» тощо. Усі ігри, вправи проводять на наочному матеріалі.

ДІТИ З ДЦП

1.  Ігри на розвиток сенсорних систем і функцій, смислової пам'яті, уваги (зосе­редженості), просторової уяви, зокрема ро­зуміння сторін (ліва — права): «Паровозик», «Сороканіжка», «Капітан» тощо.

«Сороконіжка»: діти стають (сидять) один за одним, поклавши руки на учасника, який стоїть попереду. Перша дитина (голова) ко­мандує іншим (тулубом) рухи чи дії: «Права (ліва) нога (рука) вперед (уверх, униз...)». Діти (тіло сороканіжки) намагаються по­вторити ці дії чи рухи.

2.  Ігри на розвиток мови та мовлення.

3.  Вправи та ігри на розвиток великої та дрібної моторики.

4.  Ігри та вправи на формування і під­тримку позитивної мотивації.

5.  Ігри на регуляцію емоційно-вольової сфери: подолання страхів, тривожності, над­мірної вразливості, агресивності; врави на ре­лаксацію, вміння знімати напруження.

6.   Ігри на розвиток цілеспрямованої діяльності.

7.  Вправи на активізацію ініціативності, згуртованості колективу.

Корекційна діяльність педагога спрямована на:

•     виправлення чи послаблення пору­шень психофізичного розвитку дитини;

•     профілактику розладу;

•     створення умов для розвитку дитини з вадами інтелекту, цілісне формування її особистості;

•     навчання батьків прийомів організації ігрової та навчальної діяльності малюка.

Основні знання педагога, який хоче про­водити корекційно-реабілітаційну роботу:

•     закономірності й особливості розвит­ку психіки дітей із вадами;

•     теоретичні основи корекційної роботи з дітьми, які мають психофізичні вади;

•     засоби та методи корекції пізнаваль­них процесів та емоційно-вольової сфери залежно від ступеня вади та віку дитини;

•     зміст і методи роботи для формування дитячого колективу;

•     способи поєднання навчальної та ви­ховної роботи з корекцією вад психофізич­ного розвитку дітей.

Основні вміння педагога, який хоче про­водити корекційно-реабілітаційну роботу:

•     проводити комплексну роботу з про­філактики, послаблення розладів психо­фізичного розвитку дітей із порушеннями інтелекту в навчально-виховному процесі: створювати умови для повноцінного розвит­ку особистості розумово відсталої дитини;

•     володіти різноманітними засобами та методами корекції пізнавальних процесів, емоційно-вольової сфери, поведінки дітей; проводити корекційну роботу (цілісна сис­тема педагогічного впливу);

•     формувати дитячий колектив від­повідно до стадії його розвитку;

•     навчати батьків окремих корекційних прийомів і методів.

Не викликає сумніву й те, що вимоги до особистості і професійної діяльності ко-рекційного педагога — особливі, оскільки об'єктом впливу цього спеціаліста є діти з особливими потребами. Аналіз практики спеціальної освіти засвідчує, що особистісні риси фахівця у сукупності з глибокими про­фесійними знаннями і вміннями набувають вирішального значення у результативності корекційної роботи з дітьми з вадами пси­хофізичного розвитку.

Найважливішими рисами професійного ха­рактеру можна вважати:

•     потребу у спілкуванні з дітьми; в опа­нуванні спеціальних педагогічних знань, умінь і навичок; у проведенні корекційно-виховної роботи з дітьми; постійному попов­ненні своїх знань, проведенні педагогічних досліджень; професійному самовихованні;

•     соціальну і професійно-педагогічну спрямованість: громадянськість, соціальну активність, захопленість професією, вірність життєвим інтересам дітей з особливими потребами, творчість у педагогічній роботі, впевненість в оптимістичній перспективі корекційного впливу, принциповість, від­повідальність; професійну працездатність;

•     у ставленні до вихованців — добро­ту, любов до дітей, гуманізм, порядність, емпатію, справедливість, чесність, вимог­ливість, тактовність, товариськість;

•     інтелектуальні риси: уважність, спо­стережливість, кмітливість, продуктивність пам'яті, критичність мислення; глибину, широту, логічність, прогностичність розуму; педагогічну допитливість, творчу уяву;

•     вольові риси: самовладання, ціле­спрямованість, наполегливість, рішучість, дисциплінованість, витриманість, організо­ваність, ініціативність;

•     емоційні риси: врівноваженість, емо­ційно-моторну стійкість, стенічність емоцій, емоційну виразність;

•     професійні риси: педагогічний такт, освіченість, педагогічну майстерність, нова­торство, професійне самовиховання, само-презентацію, професійну чесність і поряд­ність.

Співпраця з родинами та педагогами (вчителями, логопедом, дефектологом) по­лягає у:

•     розробці індивідуальних рекоменда­цій щодо реалізації індивідуального підходу до дитини у школі та сім'ї, які стосуються, зокрема, урахування динаміки її втомлюва­ності, працездатності, темпів навчання, ін­тересів, властивостей вищої нервової діяль­ності, ефективних форм заохочення тощо;

•     розробці порад і рекомендацій для створення сприятливого клімату для взає­модії дітей, котрі мають психофізичні вади, з однокласниками, членами родини та ін­шими людьми;

•     обговоренні індивідуальних умов ство­рення ситуації успіху, подоланні труднощів для кожного учня;

•     залученні батьків і педагогів до вико­нання домашніх завдань, які дають на кож­ному груповому корекційному занятті;

•     виконанні на окремих групових занят­тях фрагментів домашніх завдань, заданих учителем, із використанням засвоєних при­йомів і навичок пізнавальної діяльності;

•     репетируванні на окремих групових заняттях у формі сюжетно-рольової гри від­повідей учнів на уроці;

•     створенні учителем умов підтрим­ки на уроці для аналізу підготовленого до­машнього завдання та демонстрації інших знань;

•     наданні інформації про досягнення учнів під час корекційних занять, які пот­рібно переносити у навчальну діяльність і по­всякденне життя;

•     періодичному обговоренні досягнень і проблем учня.

Створіть сприятливу, доброзичливу ат­мосферу в класі, сім'ї. Заохочуйте і підтри­муйте позитивний прояв уваги і хорошого ставлення до особливої дитини. Підкреслюй­те найменші досягнення, не концентруйте уваги на невдачах і помилках.

Індивідуальна допомога дорослого має виражатися у стимуляції, підбадьорюван­ні, частковій підказці тощо. Пояснення та інструкції повинні мати чітку і зрозумілу форму. Під час занять уникайте багатослів­них і абстрактних пояснень, використовуйте наочність. Для розуміння образних висловів, метафор доцільно використовувати метод установлення асоціативних зв'язків із кон­кретними предметами, що лежать в основі порівняння. При постановці запитань уни­кайте механічних відтворень.

Підводьте дітей до таких ситуацій, коли вони мають розказувати про ту чи іншу

подію. Ставте запитання, давайте завдан­ня, що активізують мислення. Для розвитку психічних процесів корисно давати завдання з обмеженим часом на виконання чи поді­лене на окремі частини. Якнайчастіше ви­користовуйте у корекційно-виховній роботі, в повсякденному житті рольові ігри.

Сприймайте не дефект, а особистість ди­тини!

До відома класних керівників, вчителів «Про навчання дітей інвалідів»

лист управління освіти №386/01-08 від 11.02.2014 року

У Луганському міжрегіональному центрі професійна підготовка та перепідготовка проводиться з наступних професій:

• Оператор комп’ютерного набору (термін навчання 6,5 місяців, повна середня освіта)
• Оператор комп’ютерної верстки (термін навчання 6,6 місяців, повна середня освіта)
• Кравець(терміна навчання 10 місяців, повна або неповна середня освіта)
• Манікюрник (термін навчання 4 місяці, повна або неповна середня освіта)
• Перукар (термін навчання 6,6 місяців, повна або неповна середня освіта)
• Столяр будівельний (термін навчання 6,5 місяців, повна або неповна середня освіта)
• Квіткарка (термін навчання 3 місяці, повна або неповна середня освіта)
• Молодша медична сестра (термін навчання 6,7 місяців, повна середня освіта)
• Взуттьовик з ремонту взуття (термін навчання 3,9 місяців, повна середня освіта)
• Офіціант (термін навчання 6 місяців, повна середня освіта)
• Бармен (термін навчання 6 місяців, повна середня освіта)
• Художник розпису по дереву (термін навчання 8 місяців, повна або неповна середня освіта)
• Виробник художніх виробів з лози (термін навчання 5 місяців, повна або неповна середня освіта)
• Фотограф (термін навчання 6,5 місяців, повна або неповна середня освіта)
• Покоївка (термін навчання 6 місяців, повна або неповна середня освіта)

Після закінчення навчання всім слухачам, які успішно склали іспити, видається свідоцтво державного зразка, здійснюється сприяння у працевлаштуванні.

Інформацію про роботу Центра можна переглянути на сайті за адресою: centrerehab.at.ua

Набір слухачів ведеться постійно